Ігор Стравинський брав приватні уроки гри на фортепіано у Леокадії Кашперової з грудня 1899 року протягом двох років. Вона стала його другою вчителькою музики. Попри розбіжності в естетичних поглядах та консервативність наставниці, яку Стравинський вважав такою, що сліпо поділяла погляди свого вчителя Антона Рубінштейна, композитор визнавав, що вона допомогла йому покращити техніку гри та дала новий поштовх його «піанізму».
Під керівництвом Кашперової Стравинський вивчив соль-мінорний концерт Мендельсона, багато сонат Клементі та Моцарта, а також твори Гайдна, Бетховена, Шуберта і Шумана. Водночас викладачка наклала заборону на виконання музики Шопена та намагалася стримати інтерес учня до Вагнера. Стравинському також доводилося докладати зусиль, щоб змусити її визнати партитури Римського-Корсакова.
Характерною особливістю методики Кашперової була повна заборона користуватися педалями; учень мав тримати звук пальцями, подібно до органіста. Пізніше Стравинський зазначав, що це, ймовірно, вплинуло на його композиторський стиль, оскільки він ніколи не писав музику, яка вимагала б посиленої педалізації. Дослідники, зокрема Грем Гріффітс, вказують на те, що без впливу Кашперової міг би не сформуватися відомий неокласичний стиль Стравинського, характерний для його творів 1920-х років.
