Шлюб між Ізабеллою Кольбран та Джоаккіно Россіні був не лише особистим союзом, а й тривалим творчим партнерством: композитор написав для дружини вісімнадцять оперних партій, вважаючи її своєю музою та найкращою інтерпретаторкою його творів. Вони одружилися 16 березня 1822 року в Кастеназо, після багаторічних стосунків і спільної роботи на неаполітанській сцені, де Кольбран була примадонною театру Сан-Карло. Після шлюбу подружжя подорожувало Європою, зокрема до Відня та Лондона, супроводжуючи постановки опер Россіні, причому сучасники називали Ізабеллу його покровителькою.
Стосунки подружжя були складними: після 1829 року вони фактично почали жити окремо, а з 1837 року практично не бачилися. Хвороба Кольбран, спричинена зараженням гонореєю від чоловіка, та її пристрасть до азартних ігор ще більше поглибили розлад у сім’ї. Попри це, Россіні до кінця життя матеріально підтримував Ізабеллу, а коли почув про її тяжкий стан у 1845 році, негайно приїхав до неї, провівши останню зустріч, що справила на нього глибоке емоційне враження. Він оплатив її надгробок у вигляді мармурової статуї та поховав поруч із її батьком у родинному склепі, сам пізніше спочивши поряд.
