Акіра Іфукубе

Акіра Іфукубе (яп. 伊福部 昭; 31 травня 1914 — 8 лютого 2006) — японський композитор академічної музики та музики до кінофільмів, найвідоміший як автор саундтреків до стрічок про Ґодзіллу та інших кайдзю студії Toho. Упродовж кар’єри він поєднував роботу в кіно й концертну творчість, вважаючи саме академічні жанри своїм головним покликанням, а взаємовплив обох сфер — важливою рисою власного стилю.

Народився в місті Кусіро на острові Хоккайдо, був третім сином синтоїстського священника. Значна частина дитинства минула в місцевостях зі змішаним проживанням японців та айнів; спілкування батька з айнами було нетиповим для того часу. Традиційна музика обох народів справила на Іфукубе помітний вплив: він навчався гри на скрипці та сямісені, а з європейською класичною музикою ближче познайомився під час навчання в середній школі в Саппоро.

За поширеною легендою, у 14 років Іфукубе вирішив стати композитором після радіотрансляції балету Ігоря Стравінського «Весна священна». Серед інших сильних вражень він називав і музику Мануеля де Фальї. Формальної композиторської освіти на ранньому етапі він не здобував: навчався лісівництва в Університеті Хоккайдо, а музику писав у вільний час, як і деякі інші японські композитори-самоучки того покоління.

Першою його п’єсою стала фортепіанна сюїта Piano Suite (згодом — Japan Suite в оркестровій версії), присвячена піаністові Джорджу Коупленду, який тоді мешкав в Іспанії. Важливу роль у цій історії відіграв музикознавець і університетський приятель композитора Ацусі Міура: листування з Коуплендом привело до того, що піаніст зацікавився твором Іфукубе й обіцяв його інтерпретувати, однак контакти обірвалися через громадянську війну в Іспанії.

Великий прорив стався 1935 року, коли перший оркестровий твір Іфукубе Japanese Rhapsody здобув першу премію на міжнародному конкурсі молодих композиторів за підтримки Олександра Черепніна. Журі, до якого входили Альбер Руссель, Жак Ібер, Артюр Онеггер, Олександр Танцман, Тібор Харшаньї, П’єр-Октав Ферру та Анрі Жиль-Марше, одностайно обрало його переможцем. Наступного року під час візиту Черепніна до Японії Іфукубе вивчав теорію сучасної західної композиції, а 1938 року його Piano Suite отримала почесну відзнаку на фестивалі ICSM у Венеції; наприкінці 1930-х, зокрема «Японську рапсодію», неодноразово виконували в Європі.

Після закінчення університету він працював у лісівництві та переробці деревини, а наприкінці Другої світової війни був залучений Імператорською армією Японії до досліджень пружності й вібраційної міцності деревини. Під час рентгенологічного обстеження без належного захисту (через брак свинцю у воєнний час) Іфукубе зазнав опромінення, що змусило його полишити фах лісівника й перейти до професійної композиторської та педагогічної діяльності. Перебуваючи в лікарні після опромінення, він був вражений, почувши по радіо виконання одного зі своїх маршів під час прибуття генерала Дугласа Макартура для оформлення капітуляції Японії.

У 1946–1953 роках Іфукубе викладав у Токійському університеті мистецтв і саме тоді написав перший саундтрек — до фільму The End of the Silver Mountains (1947). Упродовж наступних п’ятдесяти років він створив понад 250 кіномузичних партитур, а кульмінацією раннього періоду стала музика до фільму Ісіро Хонди «Ґодзілла» (1954) студії Toho. Він не лише написав саундтрек, а й сформував знакову звукову ідентичність персонажа: «рев» Ґодзілли отримали тертям шкіряної рукавички з гумовим покриттям об ослаблені струни контрабаса, а звук кроків — ударами по коробці підсилювача.

Попри фінансовий успіх у кіно, композитор особливо цінував «звичайну» академічну працю, підкреслюючи, що ці дві сфери взаємно збагачують одна одну. Показовим прикладом стала його музика до балету Shaka (1953) про Сіддхартху Ґаутаму, яку він переробив для фільму Кендзі Місумі «Будда» (1961), а згодом, 1988 року, трансформував кіномузику в тричастинну симфонічну оду Gotama the Buddha.

Паралельно Іфукубе повернувся до педагогічної роботи в Токійському музичному коледжі, згодом став його президентом, а 1987 року пішов у відставку та очолив у коледжі відділ етномузикології. Він виховав покоління японських композиторів, серед яких називають Тосіро Маюдзумі, Ясусі Акутагаву, Каору Ваду, Іссімала Мотодзі, Тадасі Ямауті та Імаї Сатосі. Також він опублікував об’ємну, близько 1000 сторінок, працю з теорії музики під назвою Orchestration.

Композитор був відзначений державними нагородами: 1980 року отримав японську Медаль пошани з пурпуровою стрічкою, 1987 року — Орден Священного Скарбу 3 класу, а 2003 року — Орден культури. Помер 8 лютого 2006 року в Токіо, у лікарні району Мегуро, у віці 91 року від поліорганної недостатності.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.