Олександр Браїловський
Олександр Браїловський (16 лютого 1896, Київ — 25 квітня 1976, Нью-Йорк) — російський, французький та американський піаніст, який спеціалізувався насамперед на творчості Фредеріка Шопена. Найвищої слави він досяг у період між двома світовими війнами, здобувши репутацію одного з найяскравіших інтерпретаторів шопенівського репертуару свого часу.
Народився в Києві в єврейській родині. 1907 року розпочав систематичне навчання музики у Володимира Пухальського. Батько, власник невеликої нотної крамниці на Подолі, давши синові перші уроки гри на фортепіано, швидко відчув його винятковий талант і 1911 року повіз до Відня до знаменитого педагога Теодора Лешетицького, у якого Браїловський навчався три роки. З початком Першої світової війни родина переїхала до нейтральної Швейцарії; згодом, у 1926 році, він прийняв французьке громадянство. Важливу роль у завершенні формування його виконавського стилю відіграв Ферруччо Бузоні, який став його новим учителем.
1919 року Браїловський дебютував у Парижі й викликав сенсацію своєю віртуозністю, після чого концертні пропозиції «посипалися» з різних боків. Серед особливих запрошень було й звернення від королеви Бельгії Єлизавети — пристрасної поціновувачки музики та скрипальки-аматорки; відтоді він часто музикував з нею. Всього за кілька років піаніст здобув світову славу й закріпив за собою образ артиста, чия тріумфальна кар’єра пов’язувалася передусім з іменами Шопена та Ліста — любов до цієї музики, прищеплену ще Лешетицьким, він зберіг на все життя.
Значним етапом стала подія 1924 року в Парижі, коли Браїловський виконав перший в історії концерт, складений виключно з творів Шопена; для частини сольних номерів він використав фортепіано, яке належало композиторові. Пізніше він багато гастролював по всьому світу, побувавши, зокрема, у Нью-Йорку (1938), а також у Парижі, Брюсселі, Цюриху, Мехіко, Буенос-Айресі та Монтевідео. Його вважають першим європейським піаністом, який фактично «відкрив» для себе Південну Америку настільки масштабними виступами: лише в Буенос-Айресі за два місяці він дав 17 концертів, а в провінційних містах Аргентини й Бразилії навіть організовували спеціальні поїзди, щоб доставляти слухачів на його концерти й повертати назад.
Записувальна діяльність Браїловського також була значною. Перші записи він здійснив у Берліні в 1928–1934 роках (78 обертових платівок), 1938 року записувався в Лондоні для HMV, пізніше — для RCA Victor, а найпізніші записи в 1960-х роках — для CBS. Попри особливу відданість Шопену, його репертуар охоплював також Рахманінова, Сен-Санса, Ліста, Дебюссі та інших композиторів.
1960 року Браїловський вирішив повторити концерти в Брюсселі та Парижі. 1961 року, вже сивочолим майстром, він уперше гастролював у СРСР; московська та ленінградська публіка почула його в чудовій професійній формі й у «коронному» репертуарі. Він виконував Чакону Баха—Бузоні, сонати Скарлатті, «Пісні без слів» Мендельсона, Третю симфонію Прокоф’єва, Сонату сі мінор Ліста, багато творів Шопена, а з оркестром — концерти Моцарта (ля мажор), Шопена (мі мінор) і Рахманінова (до мінор). Слухачі відзначали його високу майстерність, «міцність» гри, блиск і чарівність, а також безсумнівну щирість, що зробило ці виступи помітною подією музичного життя.
Згодом він майже припинив публічні виступи й студійні записи, однак його останні роботи — Перший концерт Шопена та «Танець смерті» Ліста, зроблені на початку 1960-х років, — засвідчили, що властиві йому якості не зникли до завершення кар’єри. У 1920-х роках його дружиною була француженка Марі Паллю (нар. 1885; у попередньому шлюбі — мадам Вільямс), арфістка-аматорка, відома зокрема численними листами Марселя Пруста до неї; 1931 року вона вчинила самогубство. Пізніше його дружиною (з 1931 року) була Ела (Феліція) Карчмар (1907–1993), поруч із якою його й поховано на єврейському цвинтарі Mount Judah у Квінсі (Нью-Йорк).
Олександр Браїловський помер у Нью-Йорку 25 квітня 1976 року у віці 80 років від пневмонії. У родинному колі відомо, що молодшим братом його дружини Ели був американський нейрофізіолог і нейрофармаколог Олександр Карчмар (1917–2017), а його молодша сестра Зіна Браїловська (1902—?) також була піаністкою і в дитинстві гастролювала разом із братом.
Connections
This figure has 1 connection in the art history graph.