Олександр Майкапар

Олександр Євгенович Майкапар (4 грудня 1946, Москва — 1 червня 2021) — радянський і російський піаніст, клавесиніст, органіст, музикознавець, мистецтвознавець та перекладач. Професор Російської академії музики імені Гнесіних, Заслужений артист Російської Федерації (1999). Був онуком відомого композитора Самуїла Майкапара. Народився в Москві в родині інженера-машинобудівника Євгена Олександровича Майкапара та Наталії Львівни Майкапар, яка працювала секретарем редакції журналу «Новий світ».

Музичну освіту здобув у Державному музично-педагогічному інституті імені Гнесіних (клас фортепіано Теодора Гутмана) та Московській консерваторії (клас органу Леоніда Ройзмана). З 1970 року активно концертував у Росії та за кордоном, спеціалізуючись на виконанні старовинної музики. Його концертні програми були надзвичайно широкими і включали, зокрема, повні зібрання клавесинних творів Йоганна Себастьяна Баха та Франсуа Куперена, а також усі клавірні сонати Йозефа Гайдна. Майкапар також записував твори російських композиторів XVIII століття.

Окрім виконавської діяльності, Олександр Майкапар займався науковою та перекладацькою роботою. Під його редакцією та в його перекладеннях було видано низку творів Баха. Він систематично публікував популярні статті про музику, а з 1998 року виступав коментатором у програмах радіо BBC. У його перекладі російською мовою вийшли такі фундаментальні праці, як «Про музику» Ванди Ландовської, «Інтерпретація клавірних творів Баха» Ервіна Бодкі та «Орнаментика Баха» Уолтера Емері. Він також переклав і доповнив додатком «Шедеври російської опери» відомий довідник Генрі Вільяма Саймона «100 великих опер».

Сфера його інтересів не обмежувалася музикою. Майкапар переклав «Словник сюжетів і символів у мистецтві» Джеймса Холла, після чого створив власну працю в цьому напрямку — популярний компендіум «Новий Заповіт у мистецтві» (1997). Пізніше, розвиваючи цю тему, він підготував альбом «Життя Христа у творах живопису» (2001). У 2017 році видав автобіографічний роман «42 048 000», а в 2020 році — книгу «Моє життя (і смерть) у мистецтві. Щоденник епохи коронавірусу».

З вересня 2010 року вів клас клавесина в Російській академії музики імені Гнесіних, а також викладав у музичному коледжі Московського державного інституту музики імені А. Г. Шнітке. З 2019 року проводив семінари та майстер-класи в рамках національного проєкту «Культура». Помер 1 червня 2021 року від наслідків COVID-19. Похований на Троєкуровському кладовищі в Москві. Активно займався громадською діяльністю, очолюючи Московське культурно-просвітницьке товариство караїмів (2006—2012) та Національно-культурну автономію караїмів міста Москви (2012—2021).

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.