Олександр Цфасман
Олександр Наумович Цфасман (14 грудня 1906, Олександрівськ, Катеринославська губернія — 20 лютого 1971, Москва) — радянський піаніст, композитор, аранжувальник, диригент, керівник оркестру, публіцист і громадський діяч. Він належить до засновників радянського джазу, очолював кілька джазових колективів, а також був художнім керівником джаз-оркестру Всесоюзного радіо у 1939–1946 роках. У 1957 році отримав звання заслуженого артиста РРФСР.
Народився в Олександрівську (нині Запоріжжя) у родині перукаря Нохима-Іцхока Айзиковича (Наума Ісааковича) Цфасмана та Перл Сруль-Йосифівни (Поліни Ізраїлівни) Цфасман (у дівоцтві Гохгілернт). Гри на скрипці й фортепіано навчався з 7 років, а з 12 вступив на фортепіанне відділення музичного технікуму в Нижньому Новгороді, куди сім’я переїхала, рятуючись від єврейських погромів під час Громадянської війни. У 1919 році здобув першу премію за виконання Одинадцятої рапсодії Ференца Ліста; у 1920–1923 роках був виконавцем на ударних інструментах у симфонічному оркестрі в Нижньому Новгороді.
У 1923 році переїхав до Москви й у 1924–1925 роках очолював музичний відділ Московської драматичної студії імені О. С. Грибоєдова. У 1925–1930 роках навчався в Московській консерваторії на фортепіанному відділенні в класі професора Фелікса Блуменфельда та закінчив її із золотою медаллю. Для Цфасмана відзначали миттєво впізнаваний, яскравий піаністичний стиль — віртуозність, поєднану з поетичною витонченістю.
Перші п’єси написав у 1924 році («Ексцентричний танець», «Сумний настрій» та інші). У 1926–1930 роках був диригентом, піаністом і аранжувальником створеного ним першого московського джазового оркестру «АМА-джаз». Саме цей колектив у 1927 році першим виконав джаз на радянському радіо та здійснив перші записи на грамплатівки, зокрема «Аллілуйя»; оркестр виступав у саду «Ермітаж», у ресторані «Казино» на Тріумфальній площі та у фойє низки кінотеатрів. Відгуки сучасників підкреслювали високу виконавську техніку ансамблю і, особливо, лідерство Цфасмана як піаніста-віртуоза та автора колоритних аранжувань; репетиції колективу відвідував, зокрема, Ісаак Дунаєвський, а композитор Артур Полонський присвятив Цфасману свою першу джазову композицію «Джаз-фокстрот».
На початку 1930-х років Цфасман певний час працював тапером та ілюстратором у кіно, згодом — концертмейстером училища Великого театру (1933–1934). У 1932 році організував ансамбль «Московські хлопці», відомий як «джаз-оркестр Олександра Цфасмана»: він виступав у ресторані «Савой», гастролював країною та брав участь у московських «Вечорах джазу» 1936 року. Паралельно в 1930-ті роки Цфасман виходив як піаніст із сольними програмами; його майстерність викликала захоплення у видатних музикантів, серед яких називали Олександра Гольденвейзера, Костянтина Ігумнова, Генріха Нейгауза та Дмитра Шостаковича.
У 1939–1946 роках Цфасман був художнім керівником джаз-оркестру Всесоюзного радіо. З колективом виступали знані співаки (Іван Козловський, Сергій Лемешев, Клавдія Шульженко, Марк Бернес та інші), а також працювали музиканти, що згодом стали відомими (Михайло Фрумкін, Еміль Гейгнер, Олександр Рівчун, Валентин Берлінський, Ігор Гладков); у цьому оркестрі засяяла й слава ударника Лаці Олаха. Під час Другої світової війни оркестр спершу евакуювали до Куйбишева (1941–1942), а далі він виступав на фронтах; Цфасман створив низку пісень воєнної тематики, зокрема «Веселий танкіст» і «Молоді моряки».
Цфасмана вважали одним із першопрохідців свінгу в СРСР: із 1944 року в репертуарі оркестру з’являлося дедалі більше творів західних авторів і «фірмові» свінгові аранжування у дусі американських біг-бендів. У 1945 році він уперше в Москві виконав «Рапсодію в стилі блюз» Джорджа Гершвіна — у Великому залі Московської консерваторії з Оркестром Всесоюзного радіо під орудою Миколи Голованова; надалі цей твір звучав у Колонній залі Дому Союзів і знову виконувався там у березні 1955 року (з оркестром під управлінням Миколи Аносова). У післявоєнні роки Цфасман також працював завідувачем музичної частини естрадного театру «Ермітаж» (з 1946 року), писав музику до кінофільмів і театральних постановок; у грудні 1956 року в Колонній залі відбувся його ювілейний концерт, присвячений 50-річчю від дня народження та 40-річчю творчої діяльності.
Важливим епізодом стала співпраця з Дмитром Шостаковичем: на початку 1950-х років композитор попросив Цфасмана виконати фортепіанну партію в великому оркестровому епізоді для фільму «Незабутній 1919-й». Сам Цфасман згадував, що, ознайомившись із партитурою, побачив у ній «справжній джаз без жодного натяку на стилізацію», а знайомство з Шостаковичем назвав даром долі. У 1966 році Цфасман став одним із засновників і членом Міжнародної джазової федерації при ЮНЕСКО (в одній делегації з Віллісом Коновером та Олексієм Баташевим).
Серед його великих творів називають «Савой-блюз» для фортепіано (1927), балетну сюїту «Рот-фронт» (1931), Концерт для фортепіано з джаз-оркестром (1941), «Інтермецо» для кларнета й джаз-оркестру (1944; присвячене Бенні Гудмену), «Сюїту для фортепіано з оркестром» (1945), Концерт для фортепіано з симфонічним оркестром (1956), а також «Спортивну сюїту» для симфоджазу (1965). Він написав музику до кінофільмів, зокрема «Сторінки життя» (1948), «Тарапунька і Штепсель під хмарами» (1953), «Веселі зірки» (1954, спільно з Ісааком Дунаєвським), «Секрет краси» (1955), «За вітриною універмагу» (1955), «Шумне плавання» (1937, спільно з Олексієм Соколовим-Каміним), «Лісовий концерт» (1953), а також музику до театральної вистави «Під шелест твоїх вій» (1948, Центральний театр ляльок). Серед пісень — «У дальню путь», «На березі моря», «Невдале побачення», «Як же мені забути», «Тебе тут немає», «Я не прощаюсь», «Випадкова зустріч», «Пісенька для батьків», «Тому що в мене є ти», а також музика до пісні «Три вальси»; значний масив його творчості зберігся в записах оркестру під його керуванням (1937–1939) і в роботі як акомпаніатора (зокрема Леоніду Утьосову у 1946 році).
Цфасман мешкав у Москві на вулиці 1-й Тверській-Ямській, будинок 20, захоплювався розведенням троянд, витрачаючи на улюблені квіти помітну частину гонорарів. Помер у Москві, похований на Ваганьковському кладовищі. Пам’ять про нього підтримували й пізніше: у 1998 році на Площі Зірок Естради в Москві встановили пам’ятний знак, у 2000 році в серії «Антологія джазу» вийшов альбом «Втомлене сонце», а ювілеї та концерти (зокрема відзначення 100-річчя у 2006 році) супроводжувалися відновленням партитур його оркестру; у 2020 році портрет музиканта з’явився на муралі в Запоріжжі на будинку, де він жив.
Connections
This figure has 1 connection in the art history graph.