Андрес Ісасі

Андрес Ісасі-і-Лінарес, маркіз де Барамбйо (18 жовтня 1890, Більбао — 6 квітня 1940, Альгорта) — іспанський композитор баскського походження. Його творчість сформувалася під сильним впливом центральноєвропейської, передусім німецької, школи; попри використання баскських національних мотивів, його зазвичай не вважають композитором-націоналістом.

Батьки Ісасі померли рано, і він жив із дідом, Андресом Ісасі. У рідному Більбао навчався гри на фортепіано та композиції в Мігеля Унсети. Уже у 18 років із успіхом прозвучали перші твори композитора, зокрема Струнний квартет № 0 (оп. 83), у яких відчутні впливи Едварда Ґріґа та, меншою мірою, Антоніна Дворжака.

У 1909 році Ісасі переїхав до Берліна, де навчався у Карла Кемпфа та Енгельберта Гумпердінка. Переїзд став поворотним моментом: композитор зрікся ранніх творів, більшість знищив і розпочав нумерацію заново, через що збережені ранні опуси отримали пізні номери вже посмертно. До помітних робіт цього періоду належать пісенний цикл на слова Гайне (оп. 16), Струнний квартет № 1 (оп. 11) і Симфонія № 1 (оп. 10).

У 1913 році він представив першу симфонічну поему «Заруфа», яка 1914 року здобула другу премію на міжнародному конкурсі, організованому Мальмеською консерваторією. Тоді жанр симфонічної поеми став провідним у його доробку: з’явилися «Спляче кохання», «Оракул», «Гріх», «Її портрет», а також «Еротична поема».

Під час Першої світової війни Ісасі повернувся додому в Альгорту і присвятив себе композиції. 1917 року написав Скрипкову сонату (оп. 25), а в 1920–1921 роках інтенсивно працював у жанрі струнного квартету — до цього часу належать його пізні квартети № 2–5. У 1920-х роках створив також дві фортепіанні сонати (оп. 28 і «Суботню сонату» оп. 34) та багато фортепіанних п’єс.

Місцева публіка сприймала його музику прохолодно: вона здавалася надто сміливою для свого часу й «надто німецькою». У 1930-х роках твори композитора виконували в Мадриді та інших великих містах Іспанії, однак за кордоном їх приймали значно краще. Великий успіх у Будапешті мали хоровий твір a cappella «Ангел» (Angelus, оп. 43) у 1930 році та Друга симфонія (оп. 23) у 1931 році; 1930 року також з’явилася Меса F-dur (оп. 42).

До 1930-х належать Третя соната «Морська» (оп. 52) і шість сонатин для фортепіано, проте визначальне місце в пізній творчості Ісасі посіли пісні (Lieder), об’єднані ним у сім збірок (оп. 47–50 і 57–59). У цей же період він задумав екранізацію власної п’єси для картонного театру «Квітневий вершник» («Jinete de Abril»), для якої почав писати музику (оп. 51; збереглися лише три перші номери).

Ісасі не був обмежений у коштах, міг творити незалежно від інтересу публіки та, завдяки матеріальному становищу, намагався сприяти розвитку мистецтв у Країні Басків. Водночас усамітнений спосіб життя й політичні потрясіння в Іспанії завадили йому здобути широку відомість: наприкінці життя він був майже забутий і помер у себе вдома в Альгорті в 1940 році.

Після смерті його музику виконували рідко, але з’являлися важливі повернення до доробку: 2 грудня 1942 року в Більбао вперше виконали Струнний квартет № 5 (оп. 32), присвячений пам’яті Йоганнеса Брамса; 1944 року Хесус Арамбаррі диригував у Більбао Другою симфонією, а 1952 року включив її скерцо до концерту баскської музики в Мадриді. Відродження інтересу до композитора почалося наприкінці XX століття, з’явилися записи його творів; струнний квартет «Novalis» перейменувався на Квартет імені Ісасі та записав усі збережені квартети композитора.

Серед оркестрових і камерних творів Ісасі вирізняються три симфонії (№ 1 оп. 10, 1910; № 2 g-moll оп. 23, 1918; № 3 оп. 29 — незавершена, пов’язана з переробкою матеріалу квартету № 2), дві оркестрові сюїти (зокрема № 2 E-dur оп. 21), низка симфонічних поем, а також концерти і твори для солістів: фортепіанний концерт (оп. 24), «Трагічна колискова» для скрипки з оркестром (оп. 22), незавершений концерт для кларнета з оркестром (оп. 41). Важливу частину доробку становлять струнні квартети (збереглися шість із восьми, включно з раннім № 0, виданим 1908 року), фортепіанні сонати й сонатини, гітарна сюїта «Лірична гітара» (оп. 45), а також вокальні твори — Меса, «Ангел» і численні лідери.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.