Анна Єсипова

Анна Миколаївна Єсипова (31 січня [12 лютого] 1851, Санкт-Петербург — 5 [18] серпня 1914, там само) — російська піаністка та музична педагогиня. У 1871—1892 роках жила переважно за кордоном, водночас часто виступала з концертами в Росії та тріумфально гастролювала в багатьох країнах Європи й у США.

У 13 років її прийняли до Петербурзької консерваторії в клас А. І. Віллуана; навесні 1865 року перевели до класу К. К. Фан-Арка, а з 1866 року вона навчалася у Ф. О. Лешетицького, другою дружиною якого стала в 1880 році. Успішно дебютувала 1868 року в Зальцбурзі.

2 листопада 1869 року відбувся перший виступ Єсипової в Петербурзі: вона виконала Четвертий концерт Л. ван Бетховена для фортепіано з оркестром під орудою Е. Ф. Направника. 23 травня 1871 року Єсипова закінчила повний курс консерваторії із золотою медаллю — як за фахом, так і з обов’язкових предметів.

Від 1871 року піаністка жила головно за межами Росії, об’їхавши майже весь світ. Критики відзначали легкість і витонченість її виконання та співуче звучання інструмента; у репертуарі були твори Ф. Шопена, Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, а також салонно-віртуозні п’єси. 1875 року А. С. Фаміцин підкреслював, що за всієї рівності й довершеності в музиці різних шкіл її головною спеціальністю є саме Шопен.

Постійними творчими партнерами Єсипової в ансамблях були К. Давидов, Л. Ауер і А. Вержбілович; вона також грала в чотири руки з Антоном Рубінштейном. Пізніше Г. М. Коган характеризував її як явище, що виходить за межі свого часу й країни: протягом понад двадцяти років вона концертувала по всьому світу, а захоплений успіх у Парижі, Лондоні, німецьких та американських містах став важливою віхою зростання міжнародного значення російського піаністичного мистецтва та засвідчив наявність у Росії потужної піаністичної школи.

Після розлучення з Лешетицьким у 1892 році Єсипова повернулася до Росії й обійняла посаду професорки фортепіано в Санкт-Петербурзькій консерваторії. Вона була прихильницею активної пальцевої техніки; на початку в її класі навчалося дванадцять учнів, а за кілька років — уже 42 студенти.

Серед її учнів у різний час були Ольга Калантарова, Гавриїл Романовський, Томас де Гартман, Альфред Мерович, Володимир Дроздов, Сергій Тарновський, Леонід Крейцер, Юзеф Турчинський, Наталія Позняковська, Анастасія Абдушелі-Вірсаладзе, Олександр Боровський, Борис Захаров, Олександр Зейлігер, Сергій Прокоф’єв; також у неї навчалися Ісидор Ахрон, Симон Барер, Марія Юдіна, а Борис Фомін брав у неї уроки. За оцінкою Когана, Єсипова фактично «царювала» в консерваторії, а два десятиліття її праці там стали «золотою порою» російської фортепіанної освіти й помітно вплинули на світове піаністичне мистецтво.

Її син Євген Іванович Ільїн (1877—1915) був піаністом і був одружений з ученицею матері Ольгою Калантаровою. Анну Єсипову та її сина поховали на Нікольському кладовищі Олександро-Невської лаври, а 1948 року перепоховали в «Некрополі майстрів мистецтв»; тоді ж на могилі встановили скульптурну композицію А. Аргенти (1900), що збереглася з утраченими крилами ангела та хрестом. Її молодшим братом був Володимир Миколайович Єсипов.

Connections

This figure has 6 connections in the art history graph.