Антоніо Лотті

Антоніо Лотті (5 січня 1667, Венеція — 5 січня 1740, Венеція) був визначним композитором епохи бароко, чия діяльність охопила музичні традиції Венеції та німецьких держав. Він народився у родині Маттео Лотті та Марини Гаспарін, а запис про хрещення від 25 січня 1667 року в церкві Св. Марини підтвердив його венеційське походження. Попри службу його батька в Ганновері, Лотті завжди називав себе венеціанцем, підкреслюючи свою належність до культурної спадщини міста.

Майбутній композитор здобув освіту у Венеції під керівництвом маестро Джованні Легренці; усна традиція також пов’язує його навчання з Лодовіко Фуґою, хоч документальних доказів цього немає. Подейкували, що він створив свою першу оперу ще до 16 років, зокрема Il Giustino, хоча більшість джерел першою вважають Il trionfo dell’innocenza. У 1687 році Лотті увійшов до хору собору Святого Марка як альт, а згодом став помічником органіста, другим органістом і у 1704 році — першим органістом.

Окрім служби у Сан-Марко, він був пов’язаний і з іншими венеційськими інституціями. Зокрема, у 1695 році Лотті був найнятий Scuola dello Spirito Santo для написання музики на свято П’ятидесятниці та два наступні дні, і це співробітництво тривало щонайменше вісім років. Тут він реформував баланс між співочими й інструментальними силами, що відображало еволюцію музичної стилістики у Венеції.

У період з 1702 по 1717 рік були поставлені сімнадцять його опер, а також чимало творів, написаних для жіночого хору шпиталю Ospedale degli Incurabili. Водночас нові дослідження доводять, що Лотті ніколи не був формально пов’язаний з цією установою і що традиційні атрибуції частини творів є бездоказовими. Його сценічні роботи здобули популярність у Венеції, а музика вирізнялася виразною мелодикою та майстерною драматургією.

У 1717–1719 роках Лотті працював при дворі Саксонії у Дрездені на запрошення Фрідріха Августа. Тут були поставлені Giove in Argo, Ascanio та Teofane, одна з яких відкрила новий оперний театр у 1719 році. Дрезденський двір забезпечив композитору особливий захист від конфліктів із місцевими музикантами, а також замовив від нього духовні твори. Він прибув до міста разом із дружиною Сантою Стеллою та іншими італійськими митцями, що підкреслювало його авторитет.

Після повернення до Венеції у 1719 році Лотті повністю припинив створення світської музики та зосередився на духовних жанрах. Його твори цього періоду включають меси, мотети, антифони, Miserere та інші композиції, серед яких вирізняється Crucifixus a 8. Частина його музики демонструє риси, що передбачають стиль галант — місток між бароко та раннім класицизмом.

У 1736 році Лотті обійняв почесну посаду капельмейстера собору Святого Марка з річною платнею в 400 дукатів. Його вплив поширився на ціле покоління музикантів. Окрім добре відомих учнів, таких як Бенедетто Марчелло, Бальдассаре Галуппі, Джузеппе Альберті та Песчетті, традиція також приписує йому педагогічний вплив на Доменіко Альберті, Яна Дисмаса Зеленку та Джузеппе Сарателлі.

Творча спадщина Лотті включає двадцять чотири опери, вісім з яких збереглися повністю, а також вісім ораторій, з яких дійшли лише дві. Його світські твори малої форми були зібрані у збірці «Duetti, terzetti e madrigali a piu voci», присвяченій імператору Леопольду I. Його меса Missa Sapientiae зберігалася у приватних бібліотеках Йоганна Себастьяна Баха, Генделя та Зеленки, що свідчить про високу оцінку його творчості. Один із його мадригалів, La vita caduta, був виконаний у Лондоні 1731 року під чужим іменем, що спричинило скандал і подальше встановлення авторства.

Антоніо Лотті помер 5 січня 1740 року від набряку й був похований у церкві Сан-Джеміньяно. Ймовірно, його останки були перенесені перед тим, як церкву зруйнували у 1807 році за наказом Наполеона. Попри втрату точного місця його поховання, його музика залишається важливою частиною європейської культурної спадщини.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.