Арабелла Годдард

Арабелла Годдард була англійською піаністкою, композиторкою та музичною педагогинею, народженою 12 січня 1836 року у французькому містечку Сен-Серван-сюр-Мер. Вона походила з родини англійських емігрантів: її батько Томас Годдард був спадкоємцем фабрики зі створення столових приборів у Солсбері, а мати, Арабелла Інглес, належала до англійської громади у Бретані. Майбутня музикантка зберігала глибоку повагу до свого зв’язку з Францією та протягом життя часто вживала французькі вислови у мовленні.

У шість років Арабеллу відправили до Парижа, де вона навчалася у видатного педагога Фрідріха Вільгельма Михаеля Калькбреннера. Її здібності були настільки вражаючими, що дівчинку визнавали справжнім вундеркіндом. Однак революція 1848 року у Франції змусила сім’ю повернутися до Англії, де Арабелла продовжила навчання з Люсі Андерсон та Сіґізмундом Тальбергом. Публічний дебют відбувся 1850 року під керівництвом Майкла Вільяма Балфа в Театрі Її Величності, а після рекомендації Тальберга вона перейшла до навчання у відомого музичного критика Джеймса Вільяма Девісона.

14 квітня 1853 року Годдард здійснила свій офіційний дебют, виконавши сонату Людвіга ван Бетховена «Hammerklavier», що вперше прозвучала в Англії. У 1854–1855 роках вона жила в Німеччині та Італії, де з успіхом виступала, зокрема в Лейпцизькому Гевандхаузі, отримуючи схвальні відгуки критики. Годдард стала однією з перших піаністок, які грали сольні програми напам’ять, хоча на сцені вона все ще тримала партитуру перед собою. Повернувшись до Великої Британії, вона активно виступала з Королівським філармонічним товариством у Хрустальному палаці та на понеділкових концертах у Сент-Джеймс-холі.

У 1857–1858 роках Годдард виконала в Лондоні всі пізні сонати Бетховена, багато з яких були майже невідомими британській публіці. У 1859 році вона вийшла заміж за Джеймса Вільяма Девісона, старшого за неї на двадцять три роки. Шлюб не був тривалим: після народження двох синів, Генрі та Чарльза, подружжя розійшлося. Попри особисті труднощі, Годдард продовжувала професійне зростання й 1871 року стала однією з перших володарок Золотої медалі Королівського філармонічного товариства.

Між 1873 та 1876 роками вона здійснила масштабне світове турне, організоване Робертом Сперроу Смайтом, відвідавши США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Індію, Китай, Гонконг, Сінгапур та Яву. В Америці критики відзначали її майстерне класичне виконання, хоча її романтизм сприймався стриманіше. Під час подорожі вона пережила корабельну аварію біля Таунсвілла та провела ніч у відкритому човні під сильним дощем разом із французьким канатоходцем Шарлем Блонденом. У 1875 році вона разом із німецькою оперною співачкою Терезою Тітьєнс з успіхом виступала в Нью-Йорку, а пізніше Джордж Бернард Шоу назвав її настільки визначною піаністкою, що Марію Тересу Карреньо він характеризував як «другу Арабеллу Годдард».

У 1880 році Годдард завершила концертну діяльність. Коли в 1882 році в Лондоні був заснований Королівський коледж музики, вона стала однією з перших педагогів цього закладу. Їй присвячували свої твори провідні композитори, серед них Вільям Стерндейл Беннет, автор «Сонати для фортепіано ля-бемоль» (Op. 46 «Орлеанська діва»). Вона також написала кілька власних фортепіанних п’єс, включно з сюїтою з шести вальсів.

Арабелла Годдард померла 6 квітня 1922 року у французькому місті Булонь-сюр-Мер, проживши 87 років. Її ім’я залишило значний слід в історії британського та європейського музичного мистецтва, а її виконавська майстерність та педагогічна діяльність вплинули на кілька поколінь музикантів.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.