Бальдассаре Галуппі

Бальдассаре Галуппі, відомий під прізвиськом Буранелло, народився 18 жовтня 1706 року на острові Бурано у Венеції. Його рання музична освіта була тісно пов’язана з рідним містом: саме у венеційській консерваторії він здобув фах, а згодом став її директором і керівником хору. З ранніх років виявив схильність до композиції, і вже в молодості почав писати свої перші опери, поступово здобуваючи популярність у музичних колах Італії.

Протягом життя Галуппі був надзвичайно активним і плідним композитором, створивши велику кількість комічних опер-буфф, що зробили його одним із провідних майстрів жанру. Його кар’єра була тісно пов’язана з Венецією, де він обіймав почесну посаду капельмейстера собору Святого Марка — одну з найвищих музичних посад міста. Одночасно він багато подорожував Європою, зокрема у 1741–1743 роках працював у Лондоні, де також став відомим завдяки своїм творам.

Важливим етапом у житті композитора стало запрошення до Санкт-Петербурга в 1765 році за правління Катерини II. Протягом трьох років він працював там придворним капельмейстером та автором музики для імператорського двору. У Росії Галуппі поставив опери «Король-пастух», «Покинута Дідона» та «Іфігенія в Тавриді», написану спеціально для імператриці. У цих творах спостерігалися новаторські тенденції, що вплинули на розвиток пізньої італійської опери-серіа. Він також створив духовні концерти на церковнослов’янські тексти, які згодом були видані його учнем Дмитром Бортнянським.

Після завершення служби при російському дворі Галуппі повернувся до Венеції, де зосередився переважно на клавесинній музиці. Саме він запросив юного Бортнянського навчатися в Італії, сприявши формуванню майбутнього видатного композитора. Серед інших його учнів був Франц Ігнац Бек, що свідчить про високий педагогічний авторитет маестро.

У 1782 році Галуппі приймав у Венеції великого князя Павла Петровича разом із його дружиною, для якої композитор написав шість сонат для клавікорда. Його творчість високо цінували сучасники, а Карло Ґольдоні, з яким Галуппі створив двадцять опер, називав його «серед музикантів тим, чим Рафаель є серед художників». Творча спадщина композитора охоплює сотні опер, духовних творів, інструментальних композицій та клавесинних сонат, що визначають його місце серед найвідоміших італійських композиторів XVIII століття.

Бальдассаре Галуппі помер 3 січня 1785 року у Венеції. Його ім’я залишилося в історії музики завдяки величезному внеску в розвиток опери-буфф та реформуванню серйозної опери. Пам’ять про композитора увіковічнив Роберт Браунінг у своєму вірші «Токката Галуппі», опублікованому 1855 року.

Дослідники відзначають, що першим учителем Галуппі був його батько, цирульник і скрипаль театральних оркестрів, а ранні навички композиції він удосконалював під керівництвом Антоніо Лотті. У 15 років він написав свою першу оперу, яка зазнала невдачі, однак вже наприкінці 1720-х років композитор отримав перші великі замовлення після успіху «Dorinda» у Венеції.

У Лондоні Галуппі привернув увагу як клавесиніст і був відомий своєю віртуозністю. Англійський музикознавець Чарльз Берні вважав, що саме Галуппі зробив вагомий вплив на англійську музику, хоча його стиль на той час сприймався як занадто легкий порівняно з ганделівською традицією.

Його сучасники називали Галуппі «батьком комічної опери», а співпраця з Ґольдоні стала важливою віхою в розвитку драми-джокозо. Такі фінали, побудовані як ланцюг різнохарактерних епізодів, стали зразком для Гайдна і Моцарта. Крім того, він умів підкреслювати характери персонажів через вибір голосів та стиль вокальних партій, що високо оцінювали сучасні йому теоретики.

У своїй сакральній творчості Галуппі залишив значний доробок: крім численних духовних концертів, він створив понад сто мотетів та інші богослужбові композиції. Його роботи для православної церкви стали першим прикладом використання форми «концерту» у богослужінні й вплинули на подальший розвиток російського церковного стилю.

Після смерті композитора велика частина його рукописів була розпорошена під час наполеонівського вторгнення до Венеції, що на довгий час утруднило дослідження його спадщини. Лише наприкінці XX століття його музика знову почала активно повертатися на концертні сцени та в студійні записи. Галуппі був похований у церкві Сан-Вітале у Венеції, а вшанування його пам’яті продовжили численні музиканти, які самостійно оплатили урочисту реквіємну службу на його честь.

Connections

This figure has 3 connections in the art history graph.