Бела Барток

Бела Віктор Янош Барток був одним із найвидатніших композиторів, піаністів та етномузикологів XX століття. Він народився 25 березня 1881 року в селі Надьсентміклош, у тодішньому Королівстві Угорщина, в родині директора сільськогосподарського училища та вчительки. Мати композитора походила з німецької родини Фойтів, тоді як батьківська лінія мала сербське коріння. Перші уроки музики майбутній композитор отримав від матері, а після ранньої смерті батька родина багато переїжджала, що, однак, не завадило Бартоку розвивати свій музичний талант і вже в одинадцять років виступити з першим концертом.

Професійну освіту Барток здобував у Пожоні та Будапешті, де навчався у видатних педагогів, зокрема Ганса Кёсслера та Іштвана Томана. Ще до вступу до академії він навчався у Ласло Еркеля, а перший значний публічний успіх здобув, виконавши у 1892 році в Севлюші частину сонати Бетховена та власну п’єсу «Течія Дунаю». У 1907 році він став професором Будапештської музичної академії, поєднуючи педагогічну діяльність з активними гастролями як піаніста, особливо відомими були його інтерпретації творів Ференца Ліста. У цей період він познайомився та плідно співпрацював із Золтаном Кодаєм, що згодом подіяло значний вплив на розвиток угорської музики.

Барток брав активну участь у суспільному житті. Під час існування Угорської радянської республіки 1919 року він долучився до Дирекції музикантів та підтримав демократичні реформи в музичному середовищі. Після падіння республіки він зазнав переслідувань від режиму Міклоша Горті, проте не залишив країну. У приватному житті композитор був двічі одружений і мав двох синів — Белу та Петера. У 1916 році він перейшов до Унітарної церкви, що відіграло певну роль у його духовному світогляді.

У 1920–1930-х роках Барток активно гастролював Європою та США, виступаючи як піаніст і презентуючи власні твори. У 1929 році він здійснив успішні гастролі в СРСР. Як переконаний антифашист, він відмовився виступати в нацистській Німеччині та після аншлюсу покинув Австрійський союз композиторів. На початку Другої світової війни Барток емігрував до Нью-Йорка, де продовжував дослідницьку роботу в Колумбійському університеті, читав лекції та співпрацював з провідними музикантами світу, зокрема з Бенні Гудменом, Сергієм Кусевицьким, Ієгуді Менухіним і Фріцем Райнером. Він багато записувався на грамплатівки, розширюючи міжнародне визнання своєї музики.

Як композитор Барток створив величезну та різноманітну спадщину. Він працював у всіх актуальних жанрах свого часу: від опери та балету до камерної й симфонічної музики. Серед найвідоміших його творів — опера «Замок герцога Синя Борода», балети «Чудесний мандарин» та «Дерев’яний принц», «Концерт для оркестру», «Музика для струнних, ударних і челести», шість струнних квартетів, три фортепіанні концерти та численні композиції, натхненні народною музикою. Значне місце у творчості композитора займає «Мікрокосмос» — масштабний цикл із 153 фортепіанних п’єс, вибудуваних за принципом поступового ускладнення й створених як модерна школа гри на фортепіано.

Особливе місце в його творчості займає звернення до фольклору. Барток зібрав понад 30 тисяч мелодій народів Угорщини, Румунії, Словаччини, Болгарії, Сербії, Хорватії, Туреччини та Північної Африки. Він здійснював етнографічні експедиції, записував народний спів і досліджував генетичні зв’язки між музичними культурами різних народів. Зокрема, у 1936 році він вів запис фольклору в Анатолії за участі Ахмеда Аднана Сайгуна. Його етномузикологічні праці публікувалися в багатьох країнах, а низку збірників і досліджень було видано у серії «New York Bartók Archive studies in musicology».

Останні роки життя композитора припали на США, де він працював до самої смерті. Він отримав американське громадянство в 1945 році, того ж року помер у Нью-Йорку від лейкозу. Після смерті незавершені твори Бартока були дописані композитором Тибором Серлі. У 1988 році його прах перепоховали в Будапешті. Посмертно Барток був удостоєний премії Лайоша Кошута (1948) та Міжнародної премії Миру (1955). У 1991 році його обрали почесним членом Румунської академії.

Пам’ять про Бартока вшанована у світі численними топонімами та пам’ятниками. У 1981 році в Парижі було відкрито Сквер Бели Бартока з пам’ятником роботи Імре Варги, а в Брюсселі 1995 року встановлено ще один монумент цього ж скульптора. Іменем композитора названо кратер на Меркурії та астероїд 4132 Bartok.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.