Карл Філіпп Еммануїл Бах

Карл Філіпп Еммануїл Бах — німецький композитор пізнього бароко та раннього класицизму, народився 8 березня 1714 року у Веймарі і помер 14 грудня 1788 року в Гамбурзі. Син Йоганна Себастьяна Баха, він став одним із найвпливовіших творців перехідної музики між бароко і класицизмом. Працював при дворі Фридріха Великого в Берліні, а з 1768 року — в Гамбурзі, де очолив капелу. Створив великий корпус клавірних творів, сонат, симфоній, написав знамените керівництво Essay on the True Art of Playing Keyboard Instruments. Вважався засновником виразної клавірної стилістики, яка вплинула на Гайдна, Моцарта та Бетховена.

Бах був головним представником empfindsamer Stil, а його експресивна клавірна мова випереджала романтичні тенденції. Виховувався у лейпцигській школі Святого Фоми, навчався юриспруденції в університетах Лейпцига та Франкфурта-на-Одері, однак після здобуття ступеня повністю присвятив себе музиці. У Берліні він здобув репутацію одного з найкращих клавірних виконавців Європи, створив серію характерних клавірних п’єс, «берлінські портрети», а його магніфікат 1749 року та численні симфонії й концерти позначені сильним впливом традицій його батька.

Після переїзду до Гамбурга він посилив увагу до духовної музики, створивши ораторію «Ізраїльтяни в пустелі», двадцять одну пасійну композицію та десятки кантат і мотетів. Його двоххорний «Heilig» і ораторія «Воскресіння і Вознесіння Ісуса» стали вершиною його хорової творчості та отримали широке визнання, зокрема й завдяки виконанням під керуванням Моцарта у Відні. У Гамбурзі він також упорядковував і виконував твори своїх сучасників і батька, активно впливаючи на музичне життя міста.

Його симфонії, зокрема цикл Wq. 182, написаний для барона ван Світена, а також чотири «оркестрові симфонії з дванадцятьма облігатними голосами» Wq. 183, вважаються одними з найоригінальніших у репертуарі XVIII століття. Особливу популярність здобули «Solfeggietto» та фантазії, у яких проявляється характерна для композитора драматична мовність, раптові контрасти й імпровізаційність.

Бах писав також для рідкісних інструментальних складів і навіть для механічних інструментів, створивши тридцять композицій для музичних годинників і автоматів. Він активно використовував клавікорди та фортепіано роботи Ґоттфріда Зільбермана, а саме ці інструменти формували його характерну манеру гри. У 1773 році він написав одну з перших композиторських автобіографій, а його поховано в гамбурзькій церкві Святого Михайла.

Сучасники називали його «берлінським Бахом», а пізніше — «гамбурзьким Бахом», підкреслюючи значення його діяльності у цих містах. Він справив сильний вплив на композиторів Північної Німеччини та наступні покоління, від Мендельсона до Вебера, а його твори викликали захоплення в Гайдна та Бетховена. Значна частина його клавірної спадщини була перевидана й відкрита наново у XX столітті, що відродило інтерес до його новаторського стилю.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.