Карл фон Вебер
Карл Марія Фрідріх Август (Ернст) фон Вебер народився 18 або 19 листопада 1786 року в Ойтині. Він походив із музичної родини, адже його батько був оперним капельмейстером та антрепренером, що грав на численних інструментах. Дитинство майбутнього композитора минуло в мандрівках містами Німеччини, де він рано долучився до театрального та музичного середовища. Формальної систематичної освіти він не отримав, однак займався фортепіано з Іоганном Петером Хойшкелем, вивчав теорію з Міхаелем Гайдном, а пізніше навчався в аббата Фоглера разом із Джакомо Мейєрбером і Готфрідом Вебером. У Мюнхені він удосконалював гру в органіста Кальхера, а фортепіанну майстерність — у Франца Лауски.
Перші твори Вебер написав у 1798 році, серед них були невеликі фуги. У 12 років він створив свою першу оперу «Сила любові й вина», а справжній перший успіх прийшов із оперою «Лісова дівчина» (1800), яка прозвучала у багатьох містах Європи. Пізніше він переробив її під назвою «Сільвана», що довгий час ішла на німецьких сценах. У наступні роки Вебер створив оперу «Петер Шмоль і його сусіди», симфонії, сонати, кантату «Перший тон» та інші твори, поступово виборюючи місце серед найяскравіших молодих композиторів.
На початку XIX століття Вебер активно працював диригентом у різних німецьких містах: Бреслау, Карлсруе, Штутгарт, Мангейм, Дармштадт, Франкфурт, Мюнхен і Берлін. Він написав опери «Рюбецаль» (1805), «Сільвана» (1810), «Абу-Гассан» (1811). У 1813 році Вебер очолив оперний театр у Празі, а його патріотичні твори на слова Теодора Кернера — «Шалений загін Люцова» та «Пісня меча», а також кантата «Битва і перемога» — принесли йому широку популярність у німецькому суспільстві.
У 1817 році він став головним придворним капельмейстером Саксонської королівської капели в Дрездені, де очолив також і оперну трупу придворного театру. Саме там він розпочав роботу над найвідомішою своєю оперою — «Вільний стрілець», сюжет якої зацікавив його ще у 1810 році. Опера, поставлена 1821 року в Берліні під керівництвом автора, здійснила справжній переворот і стала вершиною його слави. Відгуки сучасників були надзвичайно захопленими, а Бетховен висловлював подив і захоплення майстерністю Вебера.
Того ж року Вебер дав уроки композиції молодому Юліусу Бенедикту, який згодом здобув титул дворянина за свій талант. У 1822 році він створив для Віденської опери «Евріанту», що хоча й була високо оцінена, однак уже не повторила небувалого успіху «Вільного стрільця». Попри це, опера демонструвала новий рівень драматизму та оркестрової майстерності композитора.
Останньою роботою Вебера стала опера «Оберон», написана для представлення у Лондоні. Незважаючи на тяжку хворобу — туберкульоз, — він вирушив до Англії, де після премʼєри помер у домі диригента Джорджа Смарта 5 червня 1826 року. Його смерть стала великою втратою для німецької музики, яка саме переживала розквіт романтизму.
Вебер вважається основоположником німецької романтичної опери і одним з перших представників музичного романтизму. Він глибоко відчував національний характер німецької музики, довівши її мелодику до високої художньої досконалості. Саме на фундаменті, закладеному Вебером, Ріхард Вагнер згодом створив свої знамениті опери «Тангейзер» і «Лоенгрін».
Його останні опери — «Вільний стрілець», «Евріанта» і «Оберон» — розкривають надзвичайну широту його таланту: від драматичної напруги до ніжних ліричних мелодій та сяючої фантастики. Вебер був майстром оркестрового письма, а його мелодика часто поєднувала народні теми й власні знахідки. Хоча симфонічні твори поступалися за популярністю оперним, він залишив численні камерні, вокальні та інструментальні композиції, серед яких виділяються варіації на українську народну пісню «Їхав козак за Дунай».
Його творчість увіковічена і в культурній памʼяті: низку астероїдів названо на честь його оперних героїнь, а також сам астероїд (4152) Вебер. У 1861 році в Дрездені встановлено пам’ятник композитору, а його син Макс Вебер написав ґрунтовну біографію свого батька.
У дитинстві Вебер страждав на вроджений дефект кульшового суглоба і почав ходити лише у чотири роки, але вже тоді вирізнявся здібностями співця й піаніста. Він був далеким родичем родини Моцартів, адже його кузина Констанція була дружиною Вольфґанґа Амадея Моцарта. З юності він опановував літографію й сам віддруковував окремі свої твори, а також почав активно писати музичну публіцистику.
У зрілі роки Вебер став одним із перших диригентів, що відмовилися від використання клавесина чи скрипки й керували оркестром лише диригентською паличкою. Він реформував розташування оркестру й систему репетицій, суттєво піднявши професійний рівень виконавців. Як музичний критик він співпрацював із численними газетами й журналами, а його статті стали передвісниками нової романтичної естетики.
Вебер виявляв постійний інтерес до музики різних народів світу та одним із перших використав у європейській композиції автентичну китайську мелодію — у музиці до «Турандот». Його твори для кларнета, валторни та фагота заклали основу майбутнього репертуару цих інструментів, а популярність здобули завдяки співпраці з концертмейстером Генріхом Берманом.
Після смерті композитора його останки було перевезено з Лондона до Дрездена у 1844 році, де Ріхард Вагнер написав присвячений цій події хоровий твір. Незакінчену оперу «Три Пінто» пізніше доповнив і поставив Густав Малер, відкривши її для нового покоління слухачів.
Connections
This figure has 2 connections in the art history graph.