Дітріх Букстехуде

Дітріх Букстехуде (бл. 1637 — 9 травня 1707) був видатним німецьким композитором і органістом данського походження, одним із найяскравіших представників північнонімецької органної школи доби бароко. Незважаючи на суперечки щодо точного місця його народження, існують свідчення, що композитор вважав Данію своєю батьківщиною, а його родина жила в умовах політичних змін, спричинених дансько-шведськими війнами, які вплинули на долю регіону Сканії.

У молоді роки Букстехуде працював органістом у Хельсінгборзі, а згодом — у Хельсінґьорі, де його заробіток суттєво перевищував попередні призначення. 1668 року він переїхав до Любека, де очолив музику церкви Святої Марії. Йому були доручені не лише обов’язки органіста, а й функції смотрителя та скарбника, а також обов'язок бюргера вільного імперського міста. У Любеку він одружився з Анною Маргаретою Тундер, з якою мав сімох доньок, хоча не всі дожили до дорослого віку.

Працюючи в Любеку, Букстехуде сприяв розвитку музичного життя міста: за його ініціативою в Мариенкірхе були збудовані додаткові галереї для музикантів, він залучав спонсорів та отримав офіційний дозвіл на придбання інструментів і виплату гонорарів запрошеним виконавцям. Відомо також, що композитор здійснив робочу поїздку до Гамбурга, де випробував новий орган у соборі Святого Миколая.

З 1673 року Букстехуде започаткував знамениті вечірні концерти Abendmusik, що стали мистецькою візитівкою Любека і зберігалися до 1810 року. Значну частину музики для цих виступів він писав сам. У 1680-х роках він навчав юного Ніколауса Брунса, який став одним із найталановитіших представників північнонімецької школи. В 1703 році на зміну композитору претендували Георг Фрідріх Гендель і Йоганн Маттезон, однак, дізнавшись про традиційну вимогу одруження з його донькою Магдаленою Єлизаветою, обидва відмовилися від посади.

У його творчості поєднувалися традиції нідерландської та італійської шкіл, а німецька основа формувалася під впливом батька, Іоганна Тайле та Ф. Тундера. Збереглися відомості, що частину творів Букстехуде він писав у формі органної табулатури, хоча до нашого часу дійшли переважно копії у звичайній нотації. Для дослідників особливо важливими є колекція Ґустава Дюбена та Любекська табулатура A373, що містять численні зразки його вокальної музики.

Окреме місце у спадщині композитора посідають його прелюдії та токати, у яких яскраво проявляється stylus phantasticus. Високо цінуються його три твори на остінатні баси — дві чакони та пасакалія, що вплинули на формування жанру та стали орієнтиром для Йоганна Себастьяна Баха і Йоганнеса Брамса. Значна кількість органних творів збереглася завдяки копіям, у тому числі в нотній колекції Баха. Твори Букстехуде класифікуються каталогом BuxWV, що налічує понад 275 опусів.

Окрім органної музики, композитор працював у сфері камерно-інструментальної та вокальної творчості. При його житті було опубліковано лише два збірники тріо-сонат, тоді як решта творів поширювалися в рукописах. Його вокальні композиції, включно з численними кантатами, високо цінувалися тогочасними музикантами й справили значний вплив на формування жанру.

Музичний авторитет Букстехуде був настільки великим, що до нього приїздили найвидатніші музиканти Європи: Гендель, Маттезон, а також Бах, який вирушив пішки понад 450 км, щоби почути його гру та навчитися його мистецтву. Про повагу до композитора свідчить і те, що його сучасник Арп Шнітгер та інші майстри органобудування брали участь у вдосконаленні інструментів, на яких він грав.

Пам’ять про митця зберігається й у сучасності: 1935 року в Соборі Святої Марії в Любеку встановлено меморіальну дошку на його честь, 1990 року його ім’ям названо астероїд (4344) Buxtehude, а 2004 року засновано Міжнародне товариство Дітріха Букстехуде, яке організовує Європейський фестиваль, присвячений його музиці.

Вплив Букстехуде на подальший розвиток музичного мистецтва важко переоцінити. Його спадщина стала фундаментом німецької органної традиції, а його музика та імпровізаційна майстерність надихнули численних композиторів наступних поколінь. Після смерті у Любеку 1707 року його ім’я остаточно закріпилося в історії як одного з провідних реформаторів і новаторів барокової музики.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.