Дмитро Бортнянський
Дмитро Степанович Бортнянський народився 28 жовтня 1751 року в Глухові, столиці Гетьманщини, у родині українського походження. Його батько Стефан Шкурат, уродженець лемківського села Бортне, переселився на Гетьманщину, де став міщанином Глухова і згодом обійняв посаду козацького сотника Ніжинського полку. Саме він узяв прізвище Бортнянський на честь рідного села. У такому середовищі формувалися перші музичні враження майбутнього композитора, якого з юних років вирізняли надзвичайний голос та музичність.
Початкову музичну освіту Бортнянський отримав у знаменитій Глухівській співацькій школі, що готувала співаків для придворної капели в Петербурзі. Його талант помітив Марко Полторацький, який забрав юнака до Петербурга, де той навчався у відомого італійського композитора Бальдассаре Ґалуппі. За наказом цариці Єлизавети Петрівни Ґалуппі взяв свого учня до Італії, де Бортнянський провів десять років, навчаючись у музичних центрах Венеції, Рима, Болоньї та Неаполя.
В Італії він досяг перших великих успіхів як оперний композитор. Його опери «Креонт» (1776), «Алкід» (1778) і «Квінт Фабій» (1779) були поставлені на провідних театральних сценах, зокрема у венеційському театрі «Сан Бенедетто». Бортнянський увійшов до кола музикантів Болонської академії та здобув широку популярність у європейських музичних колах. Його стиль поєднував ознаки опери-серіа з новаторськими тенденціями драматизації, які визначали розвиток жанру.
У 1779 році Бортнянський повернувся до Петербурга, де згодом став придворним капельмейстером, а з 1796 року — директором Придворної співацької капели. Під його керівництвом капела досягла високого професійного рівня, а сам композитор створив значний корпус як духовних, так і світських творів. Саме в цей період він написав опери на французькі лібрето — «Сокіл», «Син-суперник» і «Свято сеньйора», а також численні інструментальні й хорові твори, серед яких виділяються його херувимські піснеспіви та причасники.
Бортнянський став першим композитором у Російській імперії, чиї твори почали регулярно друкувати. Його «Херувимська» (1782) та інші хорові твори швидко здобули популярність у церковній практиці. Пізніше він був призначений головним цензором духовних видань, що підкреслювало його авторитет у сфері сакральної музики. Наприкінці життя він продовжував працювати над романсами, піснями та кантатами, а також намагався підготувати повне зібрання власних творів, однак так і не встиг завершити цю справу.
У творчості цього періоду вирізняється його гімн «Співець у стані російських воїнів», написаний 1812 року на слова Михайла Хераскова. Також саме у цей час він долучився до діяльності Петербурзького філармонічного товариства, де його хори виконувалися з великим успіхом, а його концерт «Вскую прискорбна еси душе моя» прозвучав під час його останніх годин життя. У виданнях кінця XVIII — початку XIX століття широко друкувалися не лише його духовні, а й світські твори, зокрема романси та триголосні хори.
Творчий доробок Бортнянського у сфері духовної музики вражає масштабом і глибиною. Йому належать 35 чотириголосних хорових концертів, 10 двохорних концертів, численні літургійні співи та обробки давніх київських і болгарських наспівів. Його концерти відзначаються ознаками класичного стилю, поєднанням кантового, маршового й романсово-пісенного начал, а також світлим, піднесеним характером. Вони суттєво вплинули на подальший розвиток української та російської церковної музики.
У його духовній спадщині особливе місце посідають латиномовні та німецькомовні твори, створені ще в Італії, а також твори, що поєднують поліфонічні традиції венеційської школи з православною хоровою культурою. У деяких концертах помітні драматичні контрасти, зокрема у номерах, де використано скорботні тексти псалтиря.
В інструментальній творчості композитора відчутні впливи Йоганна Крістіана Баха, італійської сонати, мангеймської та віденської шкіл. Збереглося не так багато його інструментальних творів — сонати для клавесина, концерт для чембало, квінтет і Концертна симфонія. Ці твори призначалися для виконання у придворному середовищі й відзначаються світлим, граційним характером та високою майстерністю форми.
До інструментальних творів цього періоду належать сонати і камерні ансамблі, написані для павловського двору, а також цикл французьких пісень та творчі експерименти з формою рондо й старосонатною формою. Деякі з цих творів були створені для виконання великою княгинею Софією Доротеєю Вюртемберзькою.
Бортнянський мав величезний вплив на подальший розвиток української та російської музики. Його спадщина стала основою для формування національних шкіл хорового письма. Дослідники простежують відлуння його стилю у творчості Михайла Глінки, Петра Чайковського, Миколи Римського-Корсакова, а також у працях Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича та інших українських композиторів. В Україні особлива увага приверталася до українських інтонацій у його мелодиці, на які вказували Лідія Корній та Станіслав Людкевич. У XIX столітті мотиви його хорових концертів стали основою популярних церковних мелодій, включно з відомим «Коль славен», який отримав широке поширення у Європі.
У ХХ—ХХІ століттях інтерес до його творчості лише зростає: виходять нові наукові праці, критичні видання та сценічні постановки його опер. 1882 року Петро Чайковський підготував і видав у 10 томах повне зібрання духовних творів композитора, а 2016 року у видавництві Carus Verlag вийшла нова наукова редакція його концертів, яка відтворює оригінальні нотаційні особливості. У 2025 році було опубліковано нове академічне видання партитури опери «Креонт».
Помер Дмитро Бортнянський 28 вересня (10 жовтня) 1825 року в Санкт-Петербурзі. Похований на Смоленському цвинтарі, яке пізніше було частково знищене, внаслідок чого його могила не збереглася. Попри це, його ім’я увічнене в пам’ятниках, назвах навчальних закладів та вулиць, а його музика й сьогодні залишається важливою частиною європейської та української духовної й світської музичної традиції.
Connections
This figure has 1 connection in the art history graph.