Дмитро Феофанов

Дмитро Миколайович Феофанов (англ. Dmitry Feofanov; нар. 12 січня 1957, Москва) — американський піаніст і музикознавець російського походження, відомий також публікаціями з історії російської музики та полемічними виступами у шостаковичезнавстві.

Закінчив Академічне музичне училище при Московській консерваторії (1976). У 1978 році емігрував до США, де здобув ступінь магістра музики в Іллінойському університеті (1981). Певний час викладав історію музики в Університеті Кентуккі.

У 1984 році видав збірник «Рідкісні шедеври російської фортепіанної музики» (англ. Rare masterpieces of Russian piano music), до якого увійшли твори Гесслера, Глінки, Грибоєдова, Балакірєва, Калінникова, Лядова, Глазунова, Танєєва, Метнера та Шльоцера. Паралельно з виступами як піаніст і діяльністю музикознавця згодом відмовився від музики як основної кар’єри та обрав фах юриста, закінчивши юридичну школу Іллінойського технологічного інституту.

З 1994 року практикує як юрист, спеціалізуючись у сфері так званого «лимонного права» (англ. lemon laws) — компенсацій споживачам за техніку, що працює неналежно, зокрема автомобілі. У 2011 році опинився в центрі скандалу: опонент у суді звинуватив його в тому, що він використовує свою молоду вродливу дружину як асистентку, аби її зовнішність відволікала учасників процесу від суті справи.

Водночас із юридичною практикою Феофанов продовжує музичну й наукову діяльність. У 1995 році він записав для лейблу Naxos альбом творів Шарля Валантена Алькана (диригент Роберт Станковський). Деякі пізніші фортепіанні виступи здійснював під псевдонімом Вітлаус фон Хорн (нім. Vitlaus von Horn); зокрема, стверджується, що він уперше виконав цикл із 360 прелюдій І. В. Гесслера.

У 1989 році разом з Алланом Хо з Університету Південного Іллінойсу опублікував «Біографічний словник російських і радянських композиторів» (англ. Biographical Disctionary of Russian/Soviet Composers). Найбільшу відомість Феофанову та Хо принесла книга «Переосмислюючи Шостаковича» (англ. Shostakovich Reconsidered; 1999), присвячена обґрунтуванню того, що опублікований Соломоном Волковим запис бесід із Дмитром Шостаковичем не є підробкою, всупереч домінантній у професійному музикознавстві думці.

Книга викликала гостру критику: рецензенти зазначали, що автори «обирають сумнівні засоби» та «діють цілком радянськими методами». Полін Фейрклаф підкреслювала, що після статті Лорел Фей про сумнівність «Свідчень» Волкова потік бруду на адресу Фей, організований невеликою групою музичних журналістів і переважно інспірований Феофановим та Алланом Хо, був абсолютно безпрецедентним для західного музикознавства.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.