Доменіко Чімароза
Доменіко Чімароза був одним із найвизначніших італійських композиторів XVIII століття, чия творчість суттєво вплинула на розвиток опери-буффа. Він народився 17 грудня 1749 року в Аверсі, а з раннього дитинства його доля була позначена тяжкими обставинами: батько загинув на будівництві палацу Каподімонте, і родина переїхала до Неаполя. Саме там юний Чімароза потрапив до монастирської школи Сан-Северо, де отримав перші уроки музики від органіста фра Полкано, який також навчив його латини та прищепив любов до класичної поезії. Завдяки своїм здібностям він був прийнятий до консерваторії Санта-Марія ді Лорето, де навчався протягом одинадцяти років у таких відомих майстрів, як Дженнаро Манна, Феделе Фенаролі, Антоніо Саккіні та Нікколо Піччіні.
У роки навчання Чімароза опанував гру на скрипці й клавесині, здобув вокальні навички та проявив композиторський талант, створюючи мотети та меси. Він також виконав головну партію в інтермеццо Саккіні «Фра Донато», що демонструвало його вокальні здібності. Після завершення освіти він певний час брав додаткові уроки співу в кастрата Джузеппе Апріле. Невдовзі він дебютував у театрі Деї Фіорентіні з оперою-буффа «Причуди графа» (1772), яка принесла йому перше визнання і була поставлена в той самий день зі спектаклем «Чудеса Мерліни і Зорастро», що посилило успіх молодого композитора.
У наступні роки його популярність швидко зростала, а твори здобували успіх у Неаполі, Римі, Венеції, Флоренції та інших центрах. У Римі чималий резонанс мали його опери-серіа «Гай Марій» та «Олександр в Індії», а в Мілані його «Італійка в Лондоні» започаткувала тривалу традицію постановок у театрі «Ла Скала». Чімароза пережив кілька шлюбів: перша дружина Гаетана Палланте померла через рік після весілля, друга також прожила недовго, а від третьої він мав сина Паоло.
У 1770–1780-х роках він створив низку успішних опер, серед яких «Італійка в Лондоні», «Жінки-суперниці», «Повернення дона Каландріно» та «Парижський художник». Він писав і духовні твори, включно з ораторіями «Авессалом» та «Юдифь». У Неаполі обіймав посаду органіста королівської капели, а у Венеції працював маестро в Оспедалетто, де створив та переробив низку важливих творів, зокрема пов’язаних із розвитком оркестрової техніки.
У 1787 році Чімарозу запросили до Російської імперії на посаду придворного композитора Катерини II. На шляху до Петербурга він встановив важливі контакти при дворах Ліворно, Відня та Варшави. У Росії він написав оперу-серіа «Клеопатра», Реквієм соль мінор та оперні переробки для місцевої сцени. Незважаючи на підтримку імператриці та навіть хрещення її внуком одного з дітей композитора, його творчість не здобула великого відгуку, що дослідники вважають однією з загадок цього періоду.
Після від’їзду з Росії Чімароза певний час працював у Відні, де здобув найбільший тріумф своєї кар’єри — прем’єру опери «Таємний шлюб» (1792). Її успіх був настільки великим, що імператор Леопольд II наказав повторити її того ж вечора — випадок, який увійшов в історію як найдовше «бісування» в опері. У Відні він також створив опери «Сердечне бездіяльство» та «Любов дарує розсудливість», а його популярність поширилася по всій Європі. Його музику неодноразово виконував Йозеф Гайдн у Естергазі, а твір «Закохана балерина» став першою постановкою Національного театру Сан-Карлуш у Лісабоні.
У 1793 році Чімароза повернувся до Неаполя, де став придворним капельмейстером і продовжував створювати як опери-буффа, так і серйозні твори, серед яких «Пенелопа» та «Горації і Куріації». Під час революційних подій 1799 року він підтримав Партенопейську республіку, за що після реставрації Бурбонів зазнав переслідувань. Незважаючи на спробу умилостивити владу кантатою на честь короля Фердинанда IV, його заарештували, а від страти врятували лише впливові покровителі — серед них кардинали Консальві та Руффо, леді Гамільтон і російський посол Андрій Італінський.
Останні роки життя композитор провів у Венеції, працюючи над оперою «Артемізія» та пишучи мессу для папи Пія VII. Його здоров’я невпинно погіршувалося, і 11 січня 1801 року він помер. Чутки про отруєння були офіційно спростовані. Місце його поховання залишається предметом суперечок: різні джерела називають або Венецію, або Рим.
Доменіко Чімароза залишив по собі величезну музичну спадщину: близько 80 опер, численні кантати, меси, ораторії та інструментальні твори, серед яких понад сорок клавесинних сонат. Його стиль відзначається мелодичною виразністю, гнучкою формою арій, яскравими ансамблями та інструментальною винахідливістю, що розвивалася протягом життя — від камерної легкості ранніх опер до повнішої оркестрації з використанням кларнетів у пізніх творах. Його творчість високо оцінювали Делакруа, Стендаль та Ганслік, а «Таємний шлюб» називали досконалим зразком опери-буффа. Музика Чімарози продовжує звучати й сьогодні, засвідчуючи його винятковий внесок у європейську культуру.
Connections
This figure has 6 connections in the art history graph.