Доменіко Скарлатті

Джузеппе Доменіко Скарлатті був видатним італійським композитором і клавесиністом, народженим 26 жовтня 1685 року в Неаполі, шостою дитиною з десяти у великій музичній родині. Він був ровесником Йоганна Себастьяна Баха та Георга Фрідріха Генделя, з якими його часто порівнюють у контексті розвитку європейської музики. У 1704 році Скарлатті здійснив переробку опери «Irene» Карло Франческо Поллароло для постановки в Неаполі, а декілька наступних років його життя залишаються практично невідомими для дослідників.

У період роботи в Римі він познайомився з органістом Томасом Розенгрейвом, завдяки якому його сонати пізніше здобули популярність у Лондоні. Знаковою була й його зустріч із Фарінеллі, з яким композитора пов’язувала багаторічна дружба; саме з листування Фарінеллі музикознавець Ральф Кіркпатрик отримав значну частину нинішніх знань про Скарлатті.

У Лісабоні та Мадриді композитор створив більшість зі своїх 555 клавірних сонат, але лише незначна частина творів була опублікована за його життя. Найвідомішим прижиттєвим друком став збірник «Essercizi» (1738), який із захопленням прийняли по всій Європі; англійський критик Чарльз Барні та група музикантів, відома як «секта Скарлатті», на чолі з Джозефом Келвейєм, активно популяризували його музику.

Дослідники відзначають, що частина сонат Скарлатті була задумана попарно, з виразними тональними та ритмічними зв’язками. Його музика охоплює широкий спектр настроїв — від серйозних і зосереджених до жартівливих, майже комічних. Багато сонат мають вплив іспанської та португальської народної музики, що проявляється у використанні імітації гітари, фрігійських інтонацій та яскравих танцювальних ритмів.

Скарлатті був похований у мадридському монастирі, однак його могила не збереглася. На його будинку встановлено меморіальну дошку, а серед пошанувань композитору — присвячені йому кратер на Меркурії та астероїд 6480 Scarlatti.

У XX і XXI століттях його сонати були об’єктом масштабних записів і досліджень. Скотт Росс став першим, хто повністю записав усі 555 сонат, а нумерація за Кіркпатриком (K.) стала загальноприйнятою завдяки науковій редакції 1953 року. Серед численних видань вирізняються також каталоги Пестеллі та Лонго, які вплинули на подальші студії над творчістю композитора.

Connections

This figure has 6 connections in the art history graph.