Єлена Николаи
Єлена Николаи, уроджена Стоянка Савова Николова, народилася 24 січня 1905 року в болгарському селі Церово та стала однією з найвидатніших болгарських оперних меццо-сопрано, чия кар’єра розквітла переважно в Італії. Її ранні вокальні студії розпочалися під керівництвом Івана Вульпе, однак вступити до Софійської консерваторії вона не змогла. Попри перешкоди, майбутня співачка зберігала рішучість розвивати свій талант і разом із родичами переїхала до США, де вступила до Оберлінської консерваторії.
Дитинство майбутньої співачки минуло в Панагюришті, де після смерті батька її виховували дідусь і бабуся, а мати тим часом навчалася у США. Під час перебування в Оберліні вона також вивчала філософію та італійську мову, перш ніж остаточно зосередитися на музичній кар’єрі.
Після здобуття музичної освіти в Америці вона повернулася до Європи та продовжила навчання спочатку в Генуї, а з 1930 року — в Міланській консерваторії під керівництвом видатного педагога Вінченцо Марії Пинторно. У Мілані вона переживала серйозні матеріальні труднощі, через що педагог запросив її жити у своєму домі, а в 1937 році вона вийшла заміж за його онука Андреа Маджіо. Саме 1930 року вона дебютувала на оперній сцені, швидко привернувши увагу вокальною майстерністю та драматизмом виконання. Її голос і сценічний темперамент забезпечили їй активну концертну діяльність у багатьох містах Італії.
Її ранні виступи включали партію Азуцени в «Трубадурі» у місті Сало та важливу участь у «Джоконді» Понкієллі поруч із Беньяміно Джильї та Джиною Чинья у Кремоні. Велику роль у становленні її кар’єри відіграла постановка «Кавалера троянд» у театрі «Сан-Карло», де Ріхард Штраус особисто керував репетиціями та високо оцінив її роботу.
У 1934–1956 роках Николаи була провідною солісткою неаполітанського театру «Сан-Карло», одного з найстаріших і найпрестижніших оперних театрів світу. Її міжнародна кар’єра стрімко зростала: вона гастролювала у Швейцарії, Франції, Іспанії, Болгарії, країнах Південної Америки та Єгипті. Її репертуар був широким і різноманітним, але особливе місце займали партії з опер Верді, які вона виконувала з глибокою емоційністю та технічною досконалістю.
У 1941 році вона вперше вийшла на сцену «Ла Скала» в головній ролі опери «Адріана Лекуврер». Ця партія стала для неї знаковою і супроводжувала її протягом двадцяти років виступів у легендарному театрі. Вона регулярно співала на Арені ді Верона з 1946 по 1954 рік, здобуваючи все ширше визнання серед критиків і публіки як одна з найяскравіших виконавиць свого покоління.
Поступово вона зарекомендувала себе як одна з найвидатніших інтерпретаторок Азуцени, Амнеріс, Сантуцци, Даліли, Адальжізи та Марфи, а також стала першою Брунхільдою на італійській сцені після Другої світової війни. Її успіхи поширилися і на вагнерівський репертуар, зокрема ролі Ортруди й Брангени.
В її творчому доробку чимало записів, серед яких особливо відома партія Еболі під диригуванням Габріеле Сантіні для лейблу EMI. Також вона залишила значний студійний спадок у записах «Сільської честі», «Адріани Лекуврер», «Сили долі» та «Орфея» Монтеверді.
Після завершення сценічної кар’єри у 1963 році вона звернулася до кінематографа й у середині 1960-х років знімалася у фільмах під керівництвом таких режисерів, як Вітторіо де Сіка, Мауро Болоньїні, Джорджо Б’янкі, Маріо Коста та Луїджі Д’Аміко. Її акторські роботи стали цікавим продовженням творчого шляху, демонструючи широту її таланту.
Наприкінці життя Николаи опублікувала мемуари «La mia vita fra i grandi del melodramma», у яких розповіла про свої зустрічі з найвизначнішими діячами оперної сцени та власний професійний досвід. Померла співачка 23 жовтня 1993 року в будинку Верді в Мілані, створеному для літніх музикантів.
Пам’ять про співачку продовжує жити: з 2013 року в місті Панагюриште проводиться щорічний міжнародний вокальний конкурс її імені. На її честь також названо пік Николаи в Антарктиді, що підкреслює міжнародне визнання її внеску в музичне мистецтво.
Connections
This figure has 1 connection in the art history graph.