Емануеле Барбелла

Емануеле Барбелла народився 14 квітня 1718 року в Неаполі в родині музичного педагога Франческо Барбелли та Антонії Мушеттоли. Перші уроки гри на скрипці він отримав від свого батька, який заклав основи його музичного розвитку. З ранніх років майбутній композитор проявляв виразні здібності до інструментального виконання, що сприяло швидкому прогресу в музичній освіті. Згодом він здобув репутацію не лише видатного скрипаля та композитора, а й шанованого музичного педагога.

Подальше навчання Барбелла продовжив у відомих неаполітанських музикантів Анджело Цага та Паскуале Біні, а також у консерваторії Санта-Марія-ді-Лорето в класі Ніколо Вітоло. До 1740 року він вивчав теорію музики та композицію у Мікеле Кабаллоне, а після його смерті перейшов до класу Леонардо Лео, у якого навчався до 1744 року. Ці роки заклали фундамент його композиторської майстерності та поглибили його знання неаполітанської музичної традиції.

У 1753 році Барбелла отримав місце першого скрипаля в Новому театрі Неаполя. Того ж року він створив кілька арій, дует і фінал для опери-буфа «Ельміра великодушна», написаної спільно з Ніколою Боніфаціо Логрошино на лібрето П’єтро Трінк’єрі. Його праця в оперному жанрі поєднувалася з активною діяльністю інструменталіста, що сприяло зміцненню його професійного авторитету.

У 1756 році композитора прийняли скрипалем до Королівської капели в Неаполі, а з 1761 року й до кінця життя він грав в оркестрі театру Сан-Карло, одного з найвідоміших оперних театрів Європи. Його виконавська майстерність отримала високу оцінку сучасників, що зробило його одним із провідних скрипалів міста та важливою фігурою в музичному житті Неаполя.

У жовтні 1770 року музику Барбелли почув у домі британського посла Вільяма Гамільтона відомий музикознавець Чарльз Берні. Він назвав Барбеллу «найкращим скрипалем Неаполя» та описував його як людину лагідної вдачі, чутливої, як звук його скрипки. Між ними зав’язалося дружнє листування, яке тривало до 1773 року, коли музикознавця помилково поінформували про смерть композитора, що перервало їхній контакт. Берні також опублікував ноти «Колискової» Барбелли у третьому томі своєї праці «Всеобщая история музыки», виданому 1789 року.

Існує припущення, що Барбелла не лише відвідав Великобританію, а й певний час проживав у Лондоні, де вперше було видано кілька його творів. Він ніколи не був одружений і не мав дітей, присвятивши своє життя виконавській, композиторській та педагогічній діяльності. Помер Емануеле Барбелла 10 січня 1777 року в рідному Неаполі. Його творчий доробок охоплює оперу-буфа «Великодушна Ельміра» та численні камерні твори для струнних, що відображають характерні риси неаполітанської школи та його власну майстерність скрипаля.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.