Ерньо Донаньї

Ерньо Донаньї (угор. Dohnányi Ernő; 27 липня 1877, Пожонь, нині Братислава — 9 лютого 1960, Нью-Йорк) — угорський композитор, піаніст, диригент і педагог, один із провідних представників пізньоромантичної традиції в угорській музиці. Народився в Королівстві Угорщина Австро-Угорської імперії; першу музичну освіту здобув удома, почавши заняття у шість років під керівництвом батька — професора математики й фізики та віолончеліста-аматора Фрідьєша (Фредеріка фон) Донаньї.

У 1885—1893 роках навчався гри на фортепіано й органі в Кароя Форстнера, органіста кафедрального собору в Пожоні, у нього ж пізніше вивчав гармонію. Під час навчання в гімназії виступав публічно (зокрема 3 листопада 1886 року брав участь у виконанні фортепіанного квартету соль мінор Моцарта), а 28 грудня 1890 року дав перший сольний концерт із творів Шопена, Мендельсона, Ліста та власних композицій. У ці роки він регулярно грав на органі в кафедральному соборі Пожоня, в євангелічній церкві в Брезнобаньї та на суботніх месах у гімназії.

У 1893—1897 роках Донаньї навчався в Музичній академії в Будапешті у Іштвана Томана та Ганса фон Кесслера; його однокласником був Бела Барток. До цього часу належить перша публікація його твору — Фортепіанного квінтету до мінор, який отримав схвалення Йоганнеса Брамса. 1897 року він також брав уроки в Ежена д’Альбера, а як піаніст дебютував у Берліні та Відні, після чого успішно гастролював у Західній Європі (1898—1905), США (1899) та Росії (1907).

Як диригент Донаньї дебютував 1902 року, виконавши власну увертюру «Зріньї» з Віденським симфонічним оркестром. У 1905—1915 роках викладав фортепіано у Вищій школі музики в Берліні (з 1908 року — професор). 1919 року, в період Угорської радянської республіки, очолював Вищу школу музичного мистецтва імені Ліста в Будапешті, а в 1919—1944 роках був диригентом Будапештського філармонічного оркестру.

У 1921—1927 роках він гастролював як піаніст і диригент у Європі та США, зокрема з авторськими концертами; працював головним диригентом симфонічного оркестру штату Нью-Йорк і запрошеним диригентом оркестру Консертгебау в Амстердамі. 1928 року дав свій 1500-й концерт. Від 1928 року викладав у Музичній академії Ференца Ліста в Будапешті, а в 1934—1943 роках був її директором; 1933 року організував перший Міжнародний фортепіанний конкурс імені Ференца Ліста. У 1931—1944 роках працював музичним директором Угорського радіо та 1943 року створив симфонічний оркестр Угорського радіо.

Донаньї відмовлявся співпрацювати з режимом Міклоша Горті та критикував його за зв’язки з фашизмом; за свідченням Золтана Кодая, він урятував сотні єврейських музикантів від арешту і депортації. 1944 року, після арешту його сина Ганса (причетного до змови 20 липня) та через незгоду з вигнанням осіб єврейського походження з академії й оркестру, його позбавили всіх посад. 24 листопада 1944 року він залишив Угорщину разом з Ілоною Захар (майбутньою дружиною) та її двома дітьми, а після короткого перебування у Відні оселився в Нойкірхені-на-Вальді у Верхній Австрії.

У 1945 році за запрошенням американської військової адміністрації диригував Брукнерівським оркестром у Лінці та отримав ангажемент на Зальцбурзький фестиваль 1945 року, який згодом скасували з політичних причин. 1 жовтня 1945 року в повідомленні BBC World Service його звинуватили у сприянні передачі гестапо угорських артистів; попри заяву міністра юстиції Угорщини про відсутність Донаньї у списку воєнних злочинців, він не отримав належного захисту від звинувачень. 1946 року угорський уряд офіційно вніс його до списку «злочинців» через членство в угорському сенаті та вимагав екстрадиції; того ж року композитор дізнався про загибель своїх синів. 1948 року виїхав до Аргентини, а з 1949 року жив у США, отримавши американське громадянство 1955 року після детального розслідування, яке визнало всі звинувачення необґрунтованими; працював професором композиції в музичній школі Флоридського державного університету в Таллахассі.

Донаньї помер у Нью-Йорку під час запису свого Другого фортепіанного концерту для лейблу Everest. Серед його учнів у різні роки були Геза Анда, Анні Фішер, Андор Фельдеш, Борис Голдовський, Едвард Кіленьї, Георг Шолті, Дьйордь Цифра, Ерньо Сегеді, а також його онук — диригент Крістоф Донаньї. Він також відомий як автор збірника вправ для розвитку фортепіанної техніки «Найважливіші вправи для пальців».

Як композитор Донаньї був послідовником пізньоромантичної традиції, особливо орієнтуючись на Брамса, водночас у низці творів використовував елементи угорського фольклору, зокрема у фортепіанній сюїті «Сільське свято в Угорщині» («Ruralia hungarica», op. 32, 1926), частини якої згодом були оркестровано. Перший твір «Gebet» (W001) він написав у сім років; перше публічне виконання його композиції — Меси (W149) — відбулося 8 червня 1892 року силами оркестру й хору Пожоньської гімназії під орудою батька, при цьому сам Донаньї грав органну партію. У виконавській діяльності він активно пропагував музику угорських композиторів, зокрема Бели Бартока й Золтана Кодая, і вважався визначним інтерпретатором Бетховена, Брамса, Шуберта та Ліста.

У його доробку — оперні й сценічні твори («Tante Simons», 1913; «Der Schleier der Pierrette», 1910; «A Vajda Tornya», 1922; «Der Tenor», 1929; «Священний вогонь», 1934; «П’ять переваг життя», 1943; «Портрет балерини», 1952), три симфонії (1896, 1901, 1944), увертюра «Зріньї» (1896), два фортепіанні концерти (1898, 1947), «Варіації на тему дитячої пісні» op. 25 для фортепіано з оркестром (1914), два скрипкові концерти (1915, 1950), соната для віолончелі й фортепіано (1898), три струнні квартети, два фортепіанні квінтети, секстет для духових, струнних і фортепіано, а також рапсодії, варіації, п’єси, хори, кантата, меса, «Stabat Mater» та обробки народних пісень. У 1934, 1940 і 1943 роках він переніс тромбози; під час періодів хвороби створив, зокрема, Секстет до мажор, кантату «Cantus vitae» та «Suite en valse».

Визнання Донаньї засвідчують численні відзнаки: 2-га і 4-та Королівські премії (1897) за Симфонію фа мажор і увертюру «Зріньї», приз фірми Bösendorfer (1899) за Перший фортепіанний концерт, почесний доктор університету в Сегеді (1922), державні премії Угорщини (1927, 1930), «ланцюг Корвіна» (1931), звання офіцера ордена Почесного легіону (1936) та інші відзнаки. Від 1989 року його ім’я носить симфонічний оркестр Будафока.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.