Ернст Ріхтер

Ернст Фрідріх Едуард Ріхтер (24 жовтня 1808, Гросшёнау — 9 квітня 1879, Лейпциг) — німецький композитор, музикознавець і музичний педагог.

Спочатку Ріхтер вивчав право, а згодом присвятив себе музиці, навчаючись у Циттау та Лейпцигу. Його фахове становлення було пов’язане з лейпцизьким музичним середовищем, у якому він розвивався як теоретик і практик.

У 1843 році, поряд із Феліксом Мендельсоном і Робертом Шуманом, Ріхтер увійшов до числа перших шести професорів новоствореної Лейпцизької консерваторії, де викладав гармонію та контрапункт. Серед його учнів були, зокрема, Євгеній Альбрехт, Федір Бегров, Іван Кнорр, Гуго Ріман, Михайло Сантіс, Саломон Ядассон, Джеймс Кваст, а також український композитор Микола Лисенко.

Ріхтер є автором підручників з гармонії (1853), фуги (1859) та контрапункту (1872), які здобули популярність у XIX столітті. Водночас у 1911 році ці праці зазнали різкої критики з боку Арнольда Шенберга.

З 1851 року Ріхтер працював органістом у різних лейпцизьких церквах. У 1868 році, після смерті Моріца Гауптмана, він обійняв посаду кантора у знаменитому хорі хлопчиків при лейпцизькій школі Святого Фоми, традиція якого була освячена перебуванням на цій посаді в першій половині XVIII століття Йоганна Себастьяна Баха.

Як композитор Ріхтер створював духовну та вокальну музику; серед його творів — мотети, меси та пісні.

Connections

This figure has 3 connections in the art history graph.