Ерріко Петрелла

Ерріко Петрелла — італійський композитор оперної музики доби романтизму, найбільш активний у середині XIX століття. Народився в Палермо, навчався у Саверіо дель Джудиче, а потім у Неаполі під керівництвом Ніколо Антоніо Цингареллі та Джованні Фурно. Після кількох ранніх опер, які не мали значного успіху, він здобув визнання завдяки опері Le precauzioni ossia Il carnevale di Venezia (1851). Наступними успішними оперними постановками стали Elena di Tolosa (1852), Marco Visconti (1854), L’assedio di Leida (1856) та Jone o L’ultimo giorno di Pompei (1858). У піку творчості Петрелла вважався другим після Джузеппе Верді італійським оперним композитором за популярністю. Його стиль походив із неаполітанської оперної школи, поєднуючи мелодичну привабливість з драматичною силою (зокрема знаменитий похоронний марш із «Jone») і відповідав запитам великої публіки, залишаючись вірним класичним традиціям. У своїх пізніших роках він мав менший успіх, останні роки життя пройшли в скрутному становищі через хворобу та фінансові проблеми.

На початку творчого шляху він познайомився з Вінченцо Белліні, який став його наставником у консерваторії, а у 1828 році дебютував у Неаполі з оперою-буфа Il diavolo color di rosa, що здобула схвалення публіки. Наступні твори, серед яких Il giorno delle nozze, Lo scroccone та I pirati spagnoli, зміцнили його матеріальне становище й викликали захоплення Гаетано Доніцетті. У 1839 році він створив Le miniere di Freinberg та Cimodocea, а впродовж 1829–1839 років його опери регулярно ставилися в театрі Сан-Карло в Неаполі.

Протягом одинадцяти років композитор працював як приватний педагог, а з початком 1850-х знову повернувся до активної сценічної діяльності. Його опера Jone стала справжньою подією, а фінальна сцена з виверженням Везувію здобула особливу популярність. Постановка опери привабила увагу високих гостей, зокрема імператора Наполеона III, який був присутній на виставі в Генуї у 1859 році.

У 1860-х роках успіх супроводжував його рідше, проте опера La contessa di Amalfi (1864) мала великий резонанс. Після цього композитор звернувся до нових музичних тенденцій у творах Caterina Howard та Giovanna di Napoli (обидві — 1869). Того ж року яскраво проявився його внутрішній творчий пошук в опері I promessi sposi, прем’єру якої відвідав сам Алессандро Мандзоні.

До пізніх творів Петрелли належать Manfredo (1870) та Bianca Orsini (1875). Манфредо, поставлений у Неаполі, став значним успіхом і приніс композитору срібну корону, а Габріель Краус виконала головну партію у своїй першій появі в Італії та згодом створила образ у Bianca Orsini. Загалом Петрелла написав 25 опер, серед яких були серйозні, комічні та опера-серіа, а дві залишилися незавершеними.

Останні роки композитор жив у злиднях, страждаючи на цукровий діабет. Він помер у 1877 році в Альбаро, передмісті Генуї. Джузеппе Верді, який високо цінував його талант, надіслав кошти на похорон. Тіло Петрелли було перевезене до Палермо, де його й поховали.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.