Феліціта фон Вестфал

Феліціта фон Вестфалі (при народженні Анна Марія Штегеманн) — німецька оперна співачка (контральто або драматичне сопрано) і театральна акторка, яка стала однією з найяскравіших, найскандальніших і найнеординарніших зірок середини XIX сторіччя. Її кар’єра відзначена численними виконаннями чоловічих ролей у «travesti» — серед них Ромео, Гамлет, Петруччо, Орфей — що робило її чужою до усталених гендерних і сценічних традицій. Феліціта відрізнялася сильним контральто-тембром, акторською майстерністю, сценічною харизмою і привабливістю. У Північній Америці її знали як «Vestvali the Magnificent». Вона здобула славу і підтримку від відомих персон, як-от Авраам Лінкольн та Наполеон III, та асоціювалася з ранніми феміністичними рухами й ідеями емансипації меншин.

Походження Вестфалі залишається неясним: різні джерела по-різному описують її родину та навіть місце й рік народження. Згідно з однією версією, вона походила зі старовинного дворянського роду, за іншою — була пов’язана з польським шляхетським родом Вестфаловичів, а також існували твердження про її народження у Берліні чи Кракові. Попри італійський сценічний псевдонім, вона народилася у Штеттіні, а її батько, високопоставлений державний службовець, узяв прізвище «Штегеманн» з політичних міркувань.

У 1846 році, не отримавши підтримки родини в театральній освіті, вона втекла з дому у чоловічому вбранні та приєдналася до театральної трупи Вільгельма Броккельмана в Лейпцигу, з якою здійснила велике турне містами Північної Німеччини. Пізніше її талант помітила Вільгельміна Шрьодер-Деврієнт, яка стала її наставницею та допомогла дебютувати в ролі Агати у «Вільному стрільці» в Лейпцигу.

Після навчання у Паризькій консерваторії та концертного турне вона вдосконалювала майстерність у Флоренції й Неаполі, де взяла псевдонім Феліціта Вестфалі. Її виступ у Ла Скала в ролі Ромео став початком міжнародного успіху, після якого вона підкорила сцени Парижа, Лондона, Нью-Йорка та Мехіко. Наполеон III, захоплений її грою, подарував їй срібні обладунки для ролі Ромео в опері Белліні, а критики порівнювали її з Марією Малібран і Рашель.

У США Вестфалі стала першою жінкою, яка зіграла Гамлета, отримавши прізвисько «жінка Кін», а Карл Гуцков розглядав її як можливу виконавицю головної ролі у своїй п’єсі «Річард Севідж». Після критики виступу в Сан-Франциско 1865 року вона перейшла до драматичного театру, зберігши успіх і на цій сцені. Її англомовні виступи у Лондонському Ліцеумі 1867 року відвідувала сама королева Вікторія, після чого Королівська академія мистецтв надала їй звання почесної членкині.

У подальші роки вона гастролювала Європою, а після франко-прусської війни поступово відійшла від сцени. Останні роки провела в Бад-Вормбрунні. Під час візиту до друзів у Варшаві вона раптово захворіла і померла 3 квітня 1880 року, упродовж останньої хвороби перебуваючи під опікою своєї близької подруги та спадкоємиці Елізе Лунд.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.