Фелікс Мендельсон
Якоб Людвіг Фелікс Мендельсон Бартольді
Німецький композитор, піаніст, диригент і педагог єврейського походження — один із найвизначніших представників музичного романтизму, засновник Лейпцизької консерваторії та лідер Лейпцизької школи. Онук видатного філософа Мозеса Мендельсона. Народився у сім’ї банкіра Авраама Мендельсона. Після прийняття родиною лютеранства було додано друге прізвище — Бартольді. Дитинство Мендельсона проходило в осередку активного культурного життя: у домі бували Гегель, Карл Цельтер та інші відомі діячі. Цельтер став його першим наставником у теорії музики, паралельно юний Фелікс навчався грі на фортепіано та скрипці. Уже в дитинстві він демонстрував надзвичайні здібності: у дев’ять років дебютував як піаніст, рано почав компонувати, а в підлітковому віці познайомився з Ґете, Вебером, Мошелесом.
У ранні роки Мендельсон займався також у Людвіга Бергера та Едуарда Ріца, якому присвятив свій юнацький концерт ре-мінор. Він мав успіх і як вокаліст-альт, а серед перших його творів — сонати, квартети, трио та органні композиції. У домі Мендельсонів часто виступали музиканти й інтелектуали, включно з братами Гумбольдтами, що сприяло формуванню його естетичних поглядів. Мендельсон також перекладав класичні тексти, зокрема «Андрію» Теренція, що дозволило йому слухати лекції у Берлінському університеті.
У 1826 році він створив увертюру «Сон літньої ночі» — один із перших зразків концертної програмної увертюри. У 1829 році здійснив історичне відродження творів Баха, продиригувавши перше після смерті композитора виконання «Страстей за Матвієм». Цей успіх став ключовим етапом у поверненні музики Баха до європейського концертного життя. Мендельсон активно гастролював по Європі, особливо в Англії, Шотландії та Італії, де прем’єрувалися багато його творів. Під час подорожей він написав «Шотландську» та «Італійську» симфонії, а також увертюру «Гебриди».
У 1835 році він очолив Лейпцизький Гевандхаус і перетворив Лейпциг на один із провідних музичних центрів Європи. У 1843 році заснував Лейпцизьку консерваторію, де викладали Роберт Шуман, Фердинанд Давид та Іґнац Мошелес. У цей період він ініціював історичні концерти, присвячені розвитку музики від Баха до сучасних йому композиторів, а також активно пропагував творчість Генделя, Гайдна, Моцарта, Бетховена та Шуберта. Йому належить прем’єра «Великої» симфонії Шуберта.
Мендельсон був популярним як піаніст, органіст і диригент, виступаючи по всій Європі. Особливо тепло його приймали у Великій Британії, де він гастролював десять разів і прем’єрував низку своїх великих творів. Його смаки вважали консервативними порівняно з новаторами, такими як Ліст чи Вагнер, але саме завдяки Мендельсону сформувався образ лейпцизької школи як опори класичних традицій.
До найвизначніших творів Мендельсона належать ораторії «Павло» та «Ілля», Концерт для скрипки мі-мінор, а також «Пісні без слів» — цикл із 48 фортепіанних мініатюр, що стали втіленням романтичної ліричності. Він також створив низку концертних увертюр, включно з «Морською тишею і щасливим плаванням», кантату «Перша вальпургієва ніч», численні симфонічні, камерні, органні та вокальні твори. У творчості Мендельсона відчутна ясність форми, орієнтація на класичні зразки й водночас витончена фантастична скерцозність.
У Берліні він ненадовго очолив музичні реформи за призначенням короля Фрідріха Вільгельма IV, але через опір бюрократії повернувся до Лейпцига. В останні роки життя пережив складний роман зі співачкою Женні Лінд, якій протегував, що відбилося в емоційній напрузі його пізніх творів. У 1847 році смерть його сестри Фанні завдала нищівного удару по його здоров’ю.
Останні роки його життя були затьмарені тяжким перевтомленням та хворобами. Помер у Лейпцигу в 38 років після двох інсультів. Похований у Берліні на родинній ділянці Мендельсонів. У домі, де він провів останні дні життя, сьогодні відкрито Музей Мендельсона.
Connections
This figure has 4 connections in the art history graph.