Франческо Фео

Франческо Фео народився 1691 року в Неаполі, столиці Неаполітанського королівства, у родині кравця. Його раннє життя позначене вступом 3 вересня 1704 року до консерваторії Санта-Марія-делла-П’єта дей Туркіні, де він навчався під керівництвом Андреа Бассо та Нікола Фаґо. Разом з ним там здобували освіту Леонардо Лео та Джузеппе де Майо, який згодом одружився з його племінницею Терезою Манне. У 1712 році Фео завершив навчання, заклавши міцні основи для блискучої кар’єри композитора та педагога.

Прем’єра першої опери Фео «Тиранічне кохання, або Зеновія» відбулася 18 січня 1713 року в театрі Сан-Бартоломео в Неаполі. Уже наступного року на карнавалі прозвучала його ораторія «Мучеництво святої Катерини». Протягом наступних років він створив численні церковні твори, а також арії, дуети й речитативи, написані для опер інших композиторів. Серед ранніх опусів вирізнялися опера-буфа «Сила доброчесності» (1719) та опера-серіа «Тевцон» (1720), які зміцнили його позицію у музичному світі Неаполя.

Справжній успіх прийшов до композитора у 1723 році після прем’єри опери-серіа «Сіфакс, цар Нумідії» на лібрето молодого П’єтро Метастазіо. У цьому ж році Фео обійняв посаду примо-маестро в консерваторії Сант-Онофріо в Порте-Капуана, де пропрацював шістнадцять років, перетворивши заклад на один із найавторитетніших у Неаполітанському королівстві. Його помічником був композитор Іньяціо Прота, а серед учнів — Нікола Сабатіно, Нікколо Йоммеллі, Маттео Капраніка та Дженнаро Манна.

У 1730 році відбулася прем’єра однієї з найвідоміших опер Фео — «Андромаха» на лібрето Апостоло Дзено, поставлена в театрі Валле у Римі. У 1739 році він передав посаду примо-маестро своєму учневі Леонардо Лео і перейшов працювати до консерваторії Повері-ді-Джезу-Крісто, де змінив Франческо Дуранте. Тут йому допомагали Альфонсо Каджі та Джироламо Абос, а серед його нових учнів були Джакомо Інсангвіне та Джан Франческо де Майо.

Фео активно працював у жанрі ораторії та кантати: між 1723 і 1743 роками ним було написано більшість подібних творів. Особливу славу здобула ораторія «Святий Франциск Сальський, апостол Шабле», яка протягом приблизно двадцяти років виконувалась у різних містах Італії. У 1734–1735 роках він створив «Страсті за Іоанном» на замовлення кавалерів ордену Божої Матері Скорбот, замінивши у виконанні давніший твір Алессандро Скарлатті. У цей же період композитор працював і за межами Італії: опери «Орест» та «Полінік» були поставлені в Мадриді у 1738 році, а ораторія «Знищення війська хананеян зі смертю Сісари» — у Празі в 1739 році.

Останніми великими сценічними творами композитора стали опера «Аршак» (Турин, 1740) та ораторія «Руфь» (Рим, 1743). Того ж року консерваторію Повері-ді-Джезу-Крісто було перетворено на семінарію, і Фео припинив педагогічну діяльність, повністю зосередившись на написанні духовної музики. Водночас із 1726 року він займав посаду капельмейстера в церкві Сантіссіма Аннунціата Маджоре в Неаполі, відіграючи важливу роль у церковному музичному житті міста.

У творчості Фео важливе місце посідали також сакральні твори для неаполітанських церков, серед яких вирізнялася його «Missa defunctorum» 1718 року. До його менш відомих, але значущих опусів належали інтермецо та опери «Morano e Rosina», «Don Chisciotte della Mancia» та «Coriando lo speciale», а також серената «Орест і Полініка», створена для Мадрида.

Останнім відомим твором композитора стала композиція для струнних і тенора «Quoniam tu solus sanctus», завершена 1760 року. Франческо Фео помер 28 січня 1761 року в Неаполі, залишивши по собі значний внесок у музичну культуру XVIII століття. Його творча спадщина включає 19 опер, 12 ораторій (зокрема чотири реквієми), а також численні вокальні та духовні твори, що закріпили за ним місце серед провідних представників неаполітанської музичної школи.

Connections

This figure has 3 connections in the art history graph.