Франц Петер Шуберт

Франц Петер Шуберт був австрійським композитором і одним із засновників музичного романтизму. Він народився 31 січня 1797 року у передмісті Відня в багатодітній сім’ї, де з чотирнадцяти дітей вижили лише п’ятеро. Його батько працював учителем і був музикантом-аматором, а мати походила з родини ремісників. Раннє музичне навчання Шуберта розпочалося вдома: батько навчав гри на альте, а брат Ігнац — на фортепіано. Уже в дитинстві виявляв непересічні музичні здібності, а в одинадцять років був прийнятий до Віденської придворної капели як хлопчик-співак.

У капелі й Конвікті він отримав ґрунтовну музичну освіту, вивчаючи твори Гайдна та Моцарта, а також граючи в оркестрі другою скрипкою. Значну роль у його формуванні відіграв Антоніо Сальєрі, який безкоштовно навчав Шуберта композиції та контрапункту до 1816 року. У ці роки юний композитор почав писати свої перші твори — оперу, симфонію, фортепіанні п’єси та численні пісні. Через зміни голосу та труднощі з навчальними предметами він був змушений залишити капелу й вступив до учительської семінарії, після чого кілька років працював учителем, паралельно активно займаючись композицією.

Перші значні успіхи в творчості прийшли завдяки знайомству з поетом Францом фон Шобером і баритоном Йоганном Міхаелем Фоглем, який почав виконувати його пісні у віденських салонах. Справжню популярність принесла баллада «Лісовий цар» на слова Гете, створена 1816 року. Хоча видавці довгий час відмовлялися друкувати його твори, коло друзів підтримувало композитора морально й матеріально. У 1818 році він уперше отримав можливість викладати музику в сім’ї графа Естергазі, а згодом двічі відвідував їхню резиденцію в Желізі. У 1820-х роках почалися проблеми зі здоров’ям, але водночас зростала кількість виконань і видань його музики.

У другій половині 1820-х років Шуберт жив переважно у Відні, де активно працював, хоча деякі задумки так і не були завершені — зокрема знаменита «Неокончена симфонія». У 1828 році він дав свій єдиний прижиттєвий публічний концерт, який мав значний успіх. Попри це, через хворобу його життя обірвалося дуже рано: 19 листопада 1828 року він помер у віці 31 року від черевного тифу. На його власне побажання композитора поховали поруч із Бетховеном на Верингському кладовищі, а пізніше обох перепоховали на Центральному кладовищі Відня.

Творча спадщина Шуберта надзвичайно велика: понад 600 пісень, 9 симфоній, численні камерні ансамблі, фортепіанні сонати, опери, меси й хорові твори. Він підніс жанр пісні (Lied) до рівня великих музичних форм, надавши йому драматичної глибини й нової емоційної виразності. Його вокальні цикли «Прекрасна мельничиха», «Зимовий шлях» та «Лебедина пісня» стали шедеврами світової вокальної музики. Шуберт також створив визначні твори в жанрі камерної музики — струнний квартет ре мінор, квінтет до мажор, «Форельний квінтет» та інші, у яких проявив оригінальний стиль, відмінний від домінуючого впливу Бетховена.

Після смерті композитора значна частина його творів залишалася невідомою. Лише в середині XIX століття, завдяки роботам Роберта Шумана, Фелікса Мендельсона, Джорджа Гроува й Артура Саллівана, було відкрито багато рукописів. Це сприяло зростанню популярності музики Шуберта, а його симфонії, камерні твори та фортепіанна музика стали класичними взірцями романтизму. На творчість композитора посилалися Ліст, Брукнер, Берліоз, Брамс, а в XX столітті — Бенджамін Бріттен, Ріхард Штраус і Джордж Крам. Сьогодні Шуберт вважається одним із найбільш ліричних і новаторських композиторів світової музики.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.