Гаетано Доніцетті

Доменіко Гаетано Марія Доніцетті — італійський композитор опери, народжений 29 листопада 1797 року в Бергамо у сімʼї без музичної традиції і скрутного матеріального становища. Він навчався у Симона Майра та Станіслао Маттеї. До 1830 року створив багато опер, але справжній міжнародний прорив відбувся з «Анною Болейн» (1830). Також серед його найвідоміших творів — «Лючія ді Ламмермур» (1835), «Еліксир кохання» (1832) та «Дон Паскуале» (1843). Доніцетті належить до трійці провідних композиторів бельканто разом із Россіні і Белліні, і він мав значний вплив на наступників, зокрема Джузеппе Верді. Він помер 8 квітня 1848 року в Бергамо після тривалої хвороби.

Доніцетті був надзвичайно плідним композитором, створивши загалом понад 70 опер і великий корпус інструментальної та вокальної музики: симфонії, квартети, кантати, меси, пісні та інші твори. Писав опери як на італійські, так і на французькі лібрето, працював для театрів Італії, Парижа і Відня, де його твори часто ставилися з успіхом. У Неаполі, куди він переїхав після запрошення імпресаріо Доменіко Барбая, було представлено 51 його оперу.

Він був молодшим братом композитора Джузеппе Доніцетті. Уже в девʼятирічному віці став учнем Майра в Благодійній музичній школі, де швидко визнали його виняткові здібності. У 19 років у Болонській академії він створив свою першу одноактну оперу «Пігмаліон», що, втім, так і не була виконана за його життя.

На початку карʼєри Доніцетті зазнавав труднощів через домінування Россіні та Белліні, проте його талант поступово отримував дедалі ширше визнання. Перші успішні твори — «Енріко, граф Бургундський» (1818) та «Лівонський тесляр» (1819) — привернули увагу критиків. У Римі опера «Зораїда де Граната» (1822) принесла йому перший великий тріумф. Саме після її постановки він вирішив оселитися в Неаполі.

Протягом 1830–1840-х років він одночасно працював у Неаполі, Парижі та Відні, створюючи як драматичні, так і комічні опери. У Парижі він поставив перші свої французькі твори, зокрема «Мучеників» та «Фаворитку», а також наглядав за постановками власних італійських опер. У Відні отримав звання придворного капельмейстера Габсбургів і поставив кілька опер молодого Верді.

Доніцетті високо цінувався також як диригент. За запрошенням Россіні він у 1842 році диригував світовою премʼєрою «Stabat Mater», за що отримав у подарунок алмазні запонки. Його творча швидкість вражала сучасників: він міг написати оперу менш ніж за два тижні.

Особисте життя композитора було сповнене трагедій: смерть батьків, трьох дітей та дружини Вірджинії Васселлі залишили його самотнім і спустошеним. Погіршення здоровʼя, спричинене сифілісом, призвело до психічного розладу, через який він припинив творчу діяльність після 1844 року, а в 1846 році був госпіталізований. Друзі перевезли його назад до Бергамо, де він і помер.

Його музика є перехідною ланкою між епохою Россіні та піднесенням Верді, хоча тривалий час творчість Доніцетті оцінювали суперечливо. У другій половині XX століття інтерес до бельканто відродився, і його опери знову набули всесвітньої популярності. Особливе визнання здобули такі номери, як романс Неморіно «Una furtiva lagrima» та арія божевілля Лючії «Il dolce suono», що стали знаковими зразками вокальної майстерності епохи.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.