Джованні Легренці

Джованні Легренці, народжений у серпні 1626 року в Клузоне, неподалік Бергамо, був одним із провідних італійських композиторів та органістів доби бароко, який суттєво вплинув на розвиток музичного стилю Північної Італії. Він походив із музичної родини та отримав початкову освіту від свого батька, скрипаля Джованні Марії Легренці. Подальше навчання він продовжив в Академії маріан у Бергамо під керівництвом Джованні Баттісти Кривеллі, що стало важливим етапом становлення його музичного світогляду.

У 1645 році Легренці розпочав професійну діяльність як органіст у церкві Санта Марія Маджоре в Бергамо. У цей період він познайомився з Мауріціо Каццаті та розпочав активну творчу діяльність. Попри коротке звільнення з посади, він був швидко поновлений, а вже у 1650-х роках опублікував свої перші збірки церковної та інструментальної музики. Ці твори, серед яких «Церковні концерти», «Гармонія божественного почитання», сонати та камерні композиції, показали його зрілість як композитора та отримали визнання завдяки майстерному використанню барокових форм і гармоній.

У кінці 1656 року Легренці переїхав до Феррари, де отримав посаду капельмейстера в Академії Святого Духа. Завдяки підтримці місцевої аристократії, зокрема родини Бентивольо, він зміг опублікувати низку нових збірок, присвячених своїм покровителям. Тут він уперше звернувся до оперного жанру: саме у Феррарі у 1662 році відбулася премʼєра його першої опери «Нін справедливий», за якою послідували «Ахілл у Скіросі» та «Зенобія і Радамес».

Попри зростаючу популярність, Легренці кілька разів безуспішно претендував на престижні посади в Італії та за її межами. Він не отримав місця в імператорській капелі у Відні, а згодом сам відмовився від пропозиції стати вице-капельмейстером у королівській капелі Людовіка XIV. Також невдачами завершилися його спроби зайняти посади в капелах Мілана та Болоньї. Ці труднощі спонукали його у 1670 році остаточно оселитися у Венеції.

У Венеції Легренці почав працювати викладачем, а пізніше капельмейстером в Оспедалетто — притулку для бідних дівчат, який мав відомий музичний заклад. Серед його учнів були такі майбутні майстри, як Антоніо Лотті, Мікеланджело Гаспаріні, Томмазо Джованні Альбіноні та інші. Одночасно він став капельмейстером ораторіан у Санта Марія делла Фава, для яких створив низку ораторій, що збагатили венеційську духовну музику.

У 1685 році Легренці отримав одну з найпрестижніших посад — капельмейстера собору Сан Марко, де працювали найвизначніші італійські композитори. На цій посаді він працював до самої смерті, продовжуючи творити та впливати на розвиток музичного мистецтва Венеції. Його діяльність у Сан Марко відзначалася високою якістю духовної музики та новаторськими підходами до хорових і інструментальних форм.

Крім основної діяльності, Легренці певний час був фіналістом на посаду маестро в Сан Марко у 1676 році, поступившись лише одним голосом, а також працював маестро ді коро в Оспедале деї Мендіксанті до 1682 року, коли став віце-капельмейстером Сан Марко. У цей період він був одним із найпопулярніших оперних композиторів, отримавши десять оперних замовлень за пʼять років.

Останні роки життя композитора були затьмарені погіршенням здоровʼя. Він дедалі рідше брав участь у службах і передав частину обовʼязків своєму заступнику Джану Доменіко Партеніо. Легренці помер у Венеції 27 травня 1690 року від тяжкої недуги, ймовірно повʼязаної з камінням у нирках, та був похований в ораторії Санта Марія делла Фава. Його музичну спадщину успадкував внучатий небіж Джованні Варіскіно, який опублікував кілька посмертних збірок композитора.

Творча спадщина Легренці включає близько двадцяти опер, вісім ораторій, численні духовні, камерні та інструментальні твори. Його опери, зокрема «La divisione del mondo», «Іль Джустіно» та «I due cesari», мали значний успіх і в новітній час були відроджені на європейських фестивалях ранньої музики. Музика Легренці користується дедалі більшим інтересом серед виконавців, а окремі його твори були використані Бахом і Генделем, що свідчить про тривалий вплив композитора на розвиток європейської музики.

Connections

This figure has 7 connections in the art history graph.