Джованні Мартини

Джованні Батіста Мартини, відомий під ім’ям «падре Мартини», — італійський композитор, музикознавець, педагог і капельмейстер. Він народився 24 квітня 1706 року в Болоньї та навчався грі на скрипці в батька Антоніо Марії Мартині, клавесину і вокалу у Предьєрі, контрапункту в Антоніо Річчері та Джакомо Антоніо Перті. У 1721 році він вступив до ордену францисканців конвентуальних, а вже у 1725 році у віці дев’ятнадцяти років очолив музичну капелу базиліки Сан Франческо. У 1729 році був висвячений у сан священника. Мартини здобув славу завдяки своїй величезній бібліотеці (приблизно 17 000 томів) та діяльності як видатного педагога: серед його учнів — Й. К. Бах, Йозеф Мислівецек і юний Вольфганг Амадей Моцарт. Основні його праці: Storia della musica (Болонья, 1757–1781) і двотомник Esemplare ossia saggio fondamentale pratico di contrappunto (Болонья, 1774–75). Його творчість охоплює меси, сонати, дуети й мотети; він належав до римської школи композиції й залишив суттєвий слід у музичній освіті Європи.

Окрім музики, Мартини вивчав філософію, математику, класичні мови та теорію музики. З 1758 року він очолював Болонську філармонічну академію, а також був членом римської академії «Аркадія». На прохання друзів і прихильників заснував у Болоньї музичну школу, яка згодом увійшла до складу філармонічної академії. До кола його учнів входили також Андре Ернест Модест Ґретрі, Нікколо Йоммеллі, Джованні Батіста Чіррі та Мікеланджело Березовський, а окремі його учні, зокрема Станіслао Маттеї, пізніше продовжили його педагогічну діяльність.

Він підтримував широку міжнародну кореспонденцію: листувався з Чарльзом Берні, Йоганном Кванцем, П’єтро Метастазіо, Ж.-Ф. Рамо та Джузеппе Тартіні. Король Пруссії Фрідріх II надіслав йому листа подяки і тютюнову скриньку, інкрустовану діамантами, а відомий співак-кастрат Фарінеллі робив йому грошові внески, завдяки яким Мартини міг поповнювати свою колекцію музичних рідкостей.

Його величезна бібліотека викликала подив сучасників: після смерті Мартіні у 1784 році значна її частина перейшла до Імператорської бібліотеки у Відні, а решта стала основою Міжнародного музею та Музичної бібліотеки Болоньї. Особливою рисою наукової діяльності Мартини були його канони-загадки, які вимагали від читача самостійного відтворення поліфонічної побудови; усі вони були згодом розгадані Луїджі Керубіні. Серед інших його теоретичних праць — словник давніх музичних термінів та трактат з теорії чисел, застосованої до музики.

Значна частина його композицій, переважно духовної музики, залишилася неопублікованою. Відомо про два ораторії, три інтермецо, симфонії, опери, твори для органа і клавесина, а також друковані збірки, серед яких Litaniae atque antiphonae finales B. V. Mariae (1734), твори для чембало й органа (1747) та камерні дуети (1763).

У похилому віці Мартини страждав на астму, хвороби сечового міхура та трофічну виразку ноги, але продовжував працювати над четвертим томом «Історії музики», який залишився незавершеним і диктувався його секретареві Станіслао Маттеї. Пам’ять про падре Мартіні вшановується й сьогодні: у 2009 році в провінції Болонья відбувся перший Фестиваль Мартіні, присвячений виконанню його інструментальних творів.

Connections

This figure has 12 connections in the art history graph.