Джованні Перголезі

Джованні Баттіста Перголезі, народжений 4 січня 1710 року в місті Єзі, був італійським композитором, скрипалем і органістом, який став одним із найяскравіших представників Неаполітанської оперної школи. Його справжнє прізвище було Драгі, а псевдонім «Перголезі» походив від назви містечка Пергола, звідки походила його родина. З ранніх років він виявив неабиякі музичні здібності, навчаючись у Франческо Сантини, перш ніж переїхати для подальшої освіти до Неаполя.

У Неаполі, куди Перголезі переїхав у 1725 році, він удосконалював майстерність композиції під керівництвом Гаетано Греко та Франческо Дуранте. Саме в цьому місті він провів увесь залишок свого короткого життя. Усі його опери, крім «L’Olimpiade», яка була поставлена в Римі, вперше прозвучали саме в Неаполі. Його ранні твори відзначалися сміливими новаторськими пошуками та яскравим мелодизмом, що швидко принесло йому славу багатообіцяючого композитора.

На початку 1730‑х років Перголезі здобув перше помітне визнання завдяки виконанню ораторії «La fenice sul rogo, o vero La morte di San Giuseppe» та драмми сакра «Li prodigi della divina grazia nella conversione e morte di San Guglielmo», що вперше продемонстрували його здібність поєднувати драматизм і новаторські музичні рішення. Того ж періоду він працював під покровительством аристократичних родин, серед яких Фердінандо Колонна та Доменіко Марціо Карафа.

Найуспішнішою оперою Перголезі стала комічна інтермедія «Служанка-господиня» (La Serva Padrona), написана 1733 року. Після її постановки в Парижі у 1752 році твір став центром гучної полеміки між прихильниками французької оперної традиції, яку уособлювали Рамо та Люллі, та апологетами нової італійської опери-буффа. Ця суперечка, що тривала близько двох років, розколола музичне життя Парижа й стала важливою віхою в історії європейської опери.

Популярність «Служанки-господині» була настільки великою, що окремі її фрагменти та лібрето співали на вулицях італійських міст. Її успіх заклав основи для становлення опери‑буффа як нового демократичного жанру, що бере витоки з традицій італійської комедії дель арте і значно вплинув на розвиток європейської оперної драматургії аж до епохи Моцарта й Россіні.

Окрім світської музики, Перголезі активно працював у царині духовної музики. Його найвідомішим сакральним твором стала кантата Stabat Mater фа мінор, створена незадовго до смерті. Написана як заміна твору Алессандро Скарлатті, вона швидко перевершила свого попередника й стала одним із найвидатніших музичних творів XVIII століття. Stabat Mater була багаторазово видана, а її музичні теми надихнули численних композиторів, серед яких і Йоганн Себастьян Бах, який використав її у своєму псалмі BWV 1083.

Музика Перголезі здобула надзвичайну популярність і в наступні століття, увійшовши до кінематографу та театральної культури. Частини Stabat Mater прозвучали у фільмах «Amadeus», «Дзеркало», «Smilla’s Sense of Snow», «Jesus of Montreal» та інших стрічках. У 1932 році в Італії вийшов художній фільм «Pergolesi», присвячений життю композитора.

Перголезі також створив низку інструментальних творів, зокрема скрипичну сонату та скрипичний концерт. Водночас після його смерті деякі твори, що вважалися належними йому, виявилися підробками. Найвідомішим прикладом є цикл Sei Concerti Armonici, авторство якого насправді належить нідерландському композитору Уніко Вільгельму ван Вассенару. У подальші століття йому помилково приписували сотні творів, і сучасні дослідники вважають автентичними лише кілька десятків композицій.

Перголезі став культовою постаттю вже після смерті. Його образ обростає легендами, включно з чутками про можливе отруєння заздрісниками. Інтерес до його особистості втілився в мистецтві: у 2014 році в Полтаві вийшла друком історична драма «Stabat Mater», одним із героїв якої став композитор. На його честь також названо астероїд 7622, а в Єзі діє театр, що носить ім’я Перголезі.

Джованні Баттіста Перголезі помер від туберкульозу 16 березня 1736 року в Поццуолі у віці 26 років. Його посмертна слава лише зростала, і в XX столітті його музика знову привернула увагу, зокрема завдяки використанню його мелодій Ігорем Стравінським у балеті «Пульчинелла» 1920 року. Образ композитора навіть увічнено на італійській поштовій марці 1986 року.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.