Джованні Саммартіні

Джованні Баттиста Саммартіні — італійський композитор, органіст, хормейстер і педагог, народився приблизно в 1700/1701 році в Мілані і помер 17 січня 1775 року там само. Він відіграв важливу роль у формуванні симфонічної форми та раннього класицизму — його оркестрові твори заклали підвалини для розвитку музики Гайдна і Моцарта.

Походив із родини французького емігранта та гобоїста Алексіса Сен-Мартена, в якого спершу й навчався музиці. З 1717 року грав у церкві Сан Чельсо, а в 1720-х роках здобув престижні посади маестро ді капелла, зокрема в Сан-Амброджо, де працював до кінця життя. Вже у 1720–1730-х роках він швидко здобув популярність як церковний композитор і став відомим за межами Італії.

Упродовж життя Саммартіні працював одночасно в багатьох міланських церквах, а в 1760–1770-х роках був капельмейстером семи храмів міста. З 1767 року служив у герцогській капелі, а з 1768-го став її директором. Він активно диригував виконаннями власних творів як у церковних, так і світських інституціях. Серед його учнів були Крістоф Віллібальд Глюк та Йоганн Крістіан Бах, а серед знайомих — Моцарт, Боккеріні та Кванц.

Саммартіні був надзвичайно плідним композитором: йому приписують близько 70 симфоній, 10 концертів, значний корпус камерної музики, кілька опер, серед яких «Мемет» (1732), «L'ambizione superata dalla virtù» (1734) і «L'Agrippina, moglie di Tiberio» (1743), а також духовні твори. Багато ранніх композицій були створені для літургійних потреб, а чимало інших втрачено або помилково видано під чужими іменами. Дослідники відзначають його інноваційний підхід до симфонічної форми, що поєднував риси тріо-сонати та концерту і випереджав тенденції від Мангеймської школи до стилю штюрм унд дранґ.

Після смерті композитора його музика швидко зійшла в небуття і була переосмислена лише у XX столітті завдяки роботам Фаусто Торрефранки, Жоржа де Сен-Фуа та Гаетано Чезарі. Чимало збережених творів виявлено в виданнях за межами Мілана. У наш час їх виконують і записують, зокрема, Міхала Петрі та Бруно Каніно, а дослідники поділяють творчість Саммартіні на три стилістичні періоди, що простежують еволюцію від бароко до зрілого класицизму.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.