Генріх Нейгауз

Генріх Густавович Нейгауз був видатним російським та радянським піаністом німецького походження, народженим 31 березня (12 квітня) 1888 року в Єлисаветграді. Його походження з музичної родини, де батько був директором приватної музичної школи, створило умови для раннього знайомства з музикою. Водночас його музичний шлях не був прямолінійним: він значною мірою вважав себе самоучкою, оскільки методи й принципи батька викликали у нього несприйняття. На формування його художнього світогляду вагомо вплинули Кароль Шимановський та особливо дядько, відомий музикант Фелікс Блуменфельд.

Перший сольний концерт Нейгауз дав у 1897 році в рідному Єлисаветграді, а вже в 1902 році виступив разом з юним Мишею Ельманом. У 1904 році він концертуював у великих німецьких містах разом зі старшою сестрою Наталією. Подальшу музичну освіту він здобував у Берліні, навчаючись у Карла Генріха Барта та Леопольда Годовського. З 1909 року і до початку Першої світової війни він продовжував навчання у Віденському університеті музики та виконавського мистецтва під керівництвом Годовського.

У 1914 році Нейгауз повернувся до Росії та вже наступного року екстерном закінчив Петроградську консерваторію. Його педагогічна діяльність розпочалася в Тифлісі, продовжилася в Київській консерваторії, де він працював у 1919–1922 роках, а з 1922 року остаточно пов’язана з Московською консерваторією. У 1935–1937 роках він обіймав посаду директора цього закладу. Через хворобу на черевний тиф він тимчасово втратив можливість грати, і до кінця життя у нього практично не працював мізинець правої руки.

Період Другої світової війни став для Нейгауза надзвичайно драматичним. У 1941 році його заарештували за відмову від евакуації, після чого він провів понад вісім місяців у внутрішній тюрмі на Луб’янці. Завдяки клопотанню Еміля Гілельса його звільнили, однак примусово відправили за Урал. Піаністу вдалося зійти з поїзда у Свердловську, де він продовжив викладати у місцевій консерваторії. Лише у 1944 році, після колективного звернення діячів культури, він зміг повернутися до Москви.

Нейгауз був видатним педагогом, який виховав цілу плеяду музикантів світового рівня. Серед його учнів — Еміль Гілельс, Святослав Ріхтер, Яків Зак, Лев Наумов, Раду Лупу, Олег Бошнякович, Віра Горностаєва, Юрій Ананьєв, Елісо Вірсаладзе, Євген Могилевський та багато інших. Його вплив на розвиток фортепіанної школи XX століття є величезним, а ім’я Нейгауза нерозривно пов’язане з формуванням радянської виконавської традиції.

Окреме місце в історії займає його творча дружба з визначними діячами культури, серед яких Осип Мандельштам, який у 1931 році присвятив йому вірш «Рояль». Музичний стиль Нейгауза вважався одним із найтонших і найглибших, а його інтерпретації творів Олександра Скрябіна визнавали як еталонні.

Особисте життя піаніста було сповнене як радощів, так і трагедій. Старший син Адріан помер від туберкульозу у віці двадцяти років у 1945 році. Інший син, Станіслав Нейгауз, став відомим піаністом, а донька Міліца присвятила себе математиці. Незважаючи на всі труднощі, Генріх Густавович залишався відданим мистецтву та педагогічній діяльності.

Генріх Нейгауз помер 10 жовтня 1964 року в Москві у віці 77 років і був похований на Новодівичому кладовищі. Його творча спадщина включає фундаментальні праці з музичної педагогіки, серед яких «Про мистецтво фортепіанної гри. Записки педагога», а також збірки статей, щоденників і листів. Постать Нейгауза посідає ключове місце в історії музичної культури XX століття.

Connections

This figure has 25 connections in the art history graph.