Ірина Вілінська

Ірина Миколаївна Вілінська — український радянський музичний педагог, співачка та композитор. Народилася 7 вересня 1920 року в Одесі в родині відомого композитора Миколи Вілінського. Займатися музикою почала з п'яти років, хоча в юності виявляла різнобічні інтереси, зокрема до математики та спортивного плавання. Після короткого навчання в будівельному інституті остаточно обрала музичний шлях, вступивши у 1939 році до Одеського музичного училища, а згодом до Одеської консерваторії, де навчалася вокалу та композиції.

Під час Другої світової війни перебувала в евакуації в Ташкенті, де навчалася у професора Д. Л. Аспелунда. У 1944 році переїхала до Києва, продовжила навчання у професора Д. Г. Євтушенка та закінчила аспірантуру Київської консерваторії. Викладацьку діяльність розпочала на кафедрі сольного співу Київської консерваторії, пройшовши шлях від викладача до виконувача обов'язків професора. У своїй педагогічній практиці сповідувала дбайливий розвиток голосу та індивідуальний підхід до репертуару.

Ірина Вілінська зробила значний внесок у вокальну педагогіку як композитор і теоретик. Завдяки унікальному поєднанню вокальних, композиторських та піаністичних здібностей вона створила серію збірок вокалізів для різних голосів, які отримали схвальні відгуки, зокрема від Л. М. Ревуцького. Її вокалізи та обробки народних пісень протягом десятиліть використовуються для підготовки співаків у музичних навчальних закладах.

Померла 31 серпня 1986 року, похована на Байковому кладовищі в Києві. Серед її вихованців — плеяда відомих виконавців, зокрема А. Пономаренко, В. Богомаз, А. Маняченко та інші. Останні її праці були видані вже посмертно, а методичні розробки Вілінської залишаються актуальними для української вокальної школи.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.