Ізабелла Кольбран

Ізабелла Анджела Кольбран — іспансько-італійська оперна співачка-сопрано драматичного типу і композиторка, яка стала однією з найвизначніших вокалісток першої половини XIX століття. Народилася в Мадриді в родині придворного скрипаля, що повністю присвятив себе музичному навчанню доньки. Рано виявила хист до співу та композиції, а перші уроки отримала ще в дитинстві, зокрема у Франсіско Парехи та Карло Мартінеллі. Дебютувала в Парижі у 1801 році, де була тепло прийнята при дворі Наполеона. У 1807 році виступала в Болоньї та на сцені Ла Скала. Завдяки трьохоктавному діапазону, м'якому та шляхетному тембру, а також разючій сценічній поставі, невдовзі стала однією з найшанованіших оперних співачок Європи, улюбленицею неаполітанської публіки та короля Карла VI.

З 1809 року вона виступала на сценах провідних театрів Італії, а з 1811 до 1822 року була «prima donna» театру Сан Карло в Неаполі. Саме там відбулася її нова зустріч із Джоаккіно Россіні, який був на сім років молодший і швидко визнав у ній свою головну музичну натхненницю. Він створив для неї вісімнадцять оперних партій у 1815–1823 роках і називав Кольбран «найвеличнішою інтерпретаторкою» власної музики. Сучасники відзначали її як драматичну акторку рідкісної сили: Стендаль описував її як жінку з «вродженим даром трагедії», величною поставою та проникливим поглядом, здатну одним виходом на сцену викликати благоговіння. Її героїні вражали багатством нюансів і внутрішньою силою, а техніка бельканто вирізнялася досконалою фразировкою та чистотою інтонації.

Після смерті батька у 1820 році Кольбран успадкувала землі на Сицилії та віллу в Кастеназо. У 1822 році вона вийшла заміж за Россіні, і подружжя вирушило в турне Віднем і Лондоном. Її гонорари сягали значних сум, а популярність була настільки великою, що у 1823 році у Венеції на стінах навіть писали: «Моліться за душу Кольбран Россіні» після скандального прийому «Магомета II». Водночас саме надзвичайно складні партії, створені для її голосу, вважають однією з причин його стрімкого погіршення. У 42 роки вона остаточно залишила сцену; за деякими свідченнями, це сталося у 1824 році.

З 1830 року Кольбран важко хворіла й дедалі більше втягувалася в азартні ігри, що спричинило остаточний розрив із Россіні, який почав жити окремо й майже не бачився з нею до останніх місяців її життя. Попри це він підтримував її фінансово та відвідав під час смертельної хвороби, наказавши забезпечити їй найкращий догляд. Вона провела останні роки в домі батька Россіні та померла 7 жовтня 1845 року у Кастеназо, де була похована поруч із батьком.

Як композиторка Кольбран створила чотири збірки пісень, присвячені іспанським королевам, російській імператриці Єлизаветі Олексіївні, Жозефіні Богарне та своєму наставнику Джироламо Крешентіні. Її композиції відзначаються драматичністю, образністю, застосуванням прийомів «живописання словом», майстерним використанням фермант, а також супроводом арфи або фортепіано. Тривалий час після смерті вони були забуті, однак у XXI столітті привернули нову увагу, зокрема після виходу альбому арій Россіні «Colbran, The Muse» у виконанні Джойс Дідонато у 2009 році.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.