Йоганн Буттштетт
Йоганн Генріх Буттштетт був німецьким органістом і композитором барокової доби, одним із останніх яскравих представників південонімецької органної школи. Він народився 25 квітня 1666 року в Біндерслебені, нині районі Ерфурта, у родині місцевого пастора Йоганна Генрікуса Буттштетта, який мав ґрунтовну богословську освіту та навчався в Ерфуртському університеті. З юних років Буттштетт проявляв інтерес до музики й почав навчатися у видатного майстра Йоганна Пахельбеля приблизно з 1678 року, коли той служив органістом у Предіґеркірхе.
Професійний шлях Буттштетта розпочався 1684 року, коли він отримав посаду органіста в Реглеркірхе, а вже з 1687 року працював у Кауфманскірхе. Паралельно він активно займався викладанням у церковних школах, виховавши низку важливих музикантів, серед яких Іоганн Ґотфрід Вальтер та Георг Фрідріх Кауфман. 19 липня 1691 року Буттштетт змінив Ніколауса Веттера на посаді органіста в Предіґеркірхе, де пропрацював 36 років, аж до самої смерті у 1727 році.
Буттштетт здобув широку відомість не лише як органіст і композитор, а й як учасник гострого теоретичного спору з Іоганном Маттезоном щодо шляхів розвитку музичної освіти. У 1716 році він опублікував свою працю «Ut, mi, sol, re, fa, la, tota musica et harmonia aeterna», у якій виступив на захист традиційних музичних засад, зокрема сольмізації та композиції в давньогрецьких ладах. Маттезон, який підтримував новаторські тенденції та орієнтувався на французько-італійську світську музику XVIII століття, відповів трактатом «Das beschützte Orchestra» у 1717 році, а спроба Буттштетта дати чергову відповідь 1718 року залишилася майже непоміченою.
У 1687 році Буттштетт одружився з Мартою Леммерхірт, далекою родичкою матері Йоганна Себастьяна Баха. Подружжя мало десять дітей, серед яких двоє синів — Йоганн Лаурентіус та Йоганн Самуель — продовжили органістську традицію свого батька. Домашнє життя Буттштетта поєднувалося з активною професійною діяльністю, що дозволило йому зміцнити свій авторитет в Ерфурті та за його межами.
Творча спадщина композитора складається виключно з клавірної музики. Найважливішою є збірка «Musicalische Clavier-Kunst und Vorraths-Kammer» (1713), у якій автор заявляв про створення понад тисячі творів, хоча до наших днів дійшли лише ця збірка, два марші з трактату «Ut, mi, sol…» та кілька десятків хоральних прелюдій. Його опери, кантати й меси вважаються втраченими. Проте збережені твори демонструють як вплив Пахельбеля, так і очевидне знайомство зі стилем північонімецької органної школи.
У музиці Буттштетта відчутні елементи як строгого поліфонічного письма, так і віртуозних пасажів, подібних до творів Дітріха Букстегуде та Ніколауса Брунса. Його прелюдії, фантазії, фуги та ричеркари вирізняються складністю й майстерністю, а окремі твори — такі як Прелюдія і каприччіо ре мінор — свідчать про сміливе використання технічних прийомів та експресивних тематичних розробок. Одна з фуг Буттштетта, знайдена в рукописі Андреаса Баха, демонструє його схильність до використання нестандартних інтервальних ходів, зокрема стрибків на зменшену септиму.
Попри значну відомість як композитора, Буттштетт також мав репутацію високооціненого педагога, навколо якого у роки служби в Предіґеркірхе сформувалося коло учнів. Серед його творів вирізняються кілька танцювальних сюїт зі збірки 1713 року, що демонструють явні французькі впливи й відрізняються від поширеної тоді німецької сюїти.
У деяких фугах Буттштетт застосовував прийом реперкусії, інколи поширюючи його на повні акорди в обох руках, що підкреслює його експериментаторство та технічну сміливість. Композитор також використовував різні варіанти написання свого прізвища, зокрема Buttstedt та Buttstädt, що зустрічаються в окремих джерелах. Він помер в Ерфурті 1 грудня 1727 року у віці 61 року.
Connections
This figure has 2 connections in the art history graph.