Джон Філд

Джон Філд був британським і російським композитором ірландського походження, якого вважають засновником фортепіанного ноктюрна. Він народився 1782 року в Дубліні в родині музикантів: його батько був скрипалем, а дід — органістом. Музичний талант Філда проявився рано, і перші уроки він отримав саме в сім’ї, а згодом став учнем італійського маестро Томмазо Джордані. Уже в дев’ятирічному віці він уперше виступив із концертом у Дубліні, що ознаменувало початок його блискучої музичної кар’єри.

У 1793 році родина переїхала до Лондона, де Філд навчався у видатного композитора й педагога Муціо Клементи. Він не лише удосконалював свою майстерність, а й працював демонстратором у фортепіанній майстерні Клементи, що допомогло йому глибше осягнути технічні можливості інструмента. У 1799 році Філд успішно виступив у Королівському театрі в Лондоні, а вже 1802 року вирушив у європейське турне, організоване Клементи. Він гастролював у Парижі й Відні, де також брав уроки у Йоганна Альбрехтсбергера.

У 1803 році Філд разом із Клементи прибув до Санкт-Петербурга, де вже наступного року дебютував у домі князя Голіцина. Його виконання швидко принесло йому славу найкращого піаніста та педагога міста. Філд вирішив залишитися в Росії й поступово став одним із найпопулярніших музикантів імперії. Він регулярно виступав у Санкт-Петербурзькій філармонії, гастролював містами Росії та здобув велику кількість учнів, серед яких були Михайло Глінка, Олексій Верстовський, Адольф Контський та Карл Майєр. Його учні згадували про неперевершену витонченість його гри, зокрема Глінка високо оцінював його енергійний і водночас витончений стиль.

Стиль Філда вирізнявся увагою до звуку, нюансів і технічної чистоти. Він успадковував традиції клавірної школи Й. С. Баха й В. А. Моцарта, проте був критично налаштований щодо манери гри Ференца Ліста та творчості Людвіга ван Бетховена. Найпліднішим періодом його композиторської діяльності стали 1815–1819 роки. Переїхавши 1822 року до Москви, Філд поринув у культурне життя міста, здобувши серед друзів прізвисько «Іван Романович». Він був частим гостем літературно-мистецьких салонів і став важливою фігурою московського музичного середовища.

У 1832–1835 роках Філд здійснив велике європейське турне, виступаючи в Лондоні, Парижі, Брюсселі, Ліоні, Мілані та інших містах. Проте саме в цей період почали проявлятися серйозні проблеми зі здоров’ям. У 1835 році він повернувся до Москви, де, незважаючи на хворобу, продовжував виконувати й створювати музику. Він помер у січні 1837 року та був похований на Введенському кладовищі.

Особисте життя Філда було складним. Його дружиною з 1810 року стала московська учениця Аделаїда Першерон, піаністка. У них народився син Адріан Філд. Також від зв’язку зі співачкою Шарпантьє у композитора народився син Лев Леонов, від якого походила ціла династія музикантів і артистів, серед них — оперний співак Олександр Шарпантьє та балерина Єлизавета Шарпантьє.

Головним внеском Філда у світову музичну культуру стало створення жанру фортепіанного ноктюрна в сучасному розумінні. Саме він перетворив ноктюрн на ліричну фортепіанну мініатюру, що стала одним із найважливіших жанрів романтизму. Його перші ноктюрни принесли йому величезну популярність, а протягом десятиліть вони залишалися улюбленими серед російських музикантів і слухачів. Філд також створив численні інші фортепіанні твори, включно з 18 ноктюрнами, сонатами, варіаціями, фантазіями, фугами та сімома концертами для фортепіано з оркестром.

Хоча за життя Філд був відомий передусім як піаніст-віртуоз, справжнє визнання як композитор він отримав лише в другій половині ХХ століття. Сьогодні його твори входять до репертуару провідних піаністів світу, а його музика використовується в сучасних мистецьких проєктах, зокрема у фільмі «Срібні ковзани» (2020). У науковій та музичній літературі Філду присвячено численні дослідження та біографії, що засвідчують його величезний внесок у розвиток фортепіанної музики.

Connections

This figure has 3 connections in the art history graph.