Жоскен де Пре
Жоскен Леблуатт діть де Пре (близько 1450–1455 – 27 серпня 1521) був одним із найвидатніших композиторів епохи Відродження, якого сучасники та пізніші дослідники вважали центральною фігурою Франко-Фламандської школи. Його творчість суттєво вплинула на розвиток музики XVI століття. Спираючись на доробок Гійома Дюфая та Йоганнеса Окегема, Жоскен розвинув складний стиль поліфонії з виразною й часто імітативною взаємодією між голосами, а також надав великого значення поєднанню тексту й музики.
Ранні роки Жоскена залишаються маловідомими. Він народився у франкомовній частині Фландрії, ймовірно на території сучасної Північної Франції або Бельгії. Існують припущення, що він міг бути співочим хлопчиком або навчатися в кафедральному соборі Камбре, а можливо, навіть у Окегема. Близько 1466 року він був оголошений спадкоємцем свого дядька і тітки, що може свідчити про ранні сімейні втрати. Навіть місце його народження викликає суперечки: він описував його як «по той бік Чорної Води», що породило численні теорії, але жодна не має остаточного підтвердження.
Перші надійні документи свідчать, що 1477 року Жоскен служив співаком у капелі Рене Анжуйського в Екс-ан-Провансі. Нові відомості уточнюють, що до 1479 року він також співав у Міланському придворному хорі, а згодом керував церковними хорами у Римі, Камбре, Модені, Феррарі та Мілані. У 1480-х роках він почав активно подорожувати, працював із кардиналом Асканіо Сфорца, міг служити при дворі Матяша Корвіна у Відні та створив ранні відомі твори, зокрема мотет Ave Maria ... Virgo serena та популярні шансон Adieu mes amours і Que vous ma dame. Згодом він працював у Римі при Папі Інокентії VIII та Олександрі VI, пізніше – у Франції при Людовику XII та у Феррарі при Ерколе I д'Есте. Нові джерела уточнюють, що він перебував у Папській капелі у 1489–1495 роках, а в 1503–1504 роках був капельмейстером при дворі герцога феррарського. На початку 1480-х його служба можлива й при дворі Людовіка XI, а після повернення до Франції з 1504 року він був настоятелем собору в Конде-сюр-л’Еско, де й був похований; його могила була знищена під час подій 1793 року.
Дослідження свідчать, що його фінансова незалежність, отримана після спадкування маєтку родичів, дозволила йому уникати постійної придворної служби та частіше подорожувати. Під час перебування у Феррарі він був змушений раптово залишити місто через спалах чуми 1503 року, після чого повернувся до Франції. Також відомий анекдот, записаний Гларанеєм: Людовік XII замовив Жоскену твір, у якому король бажав особисто співати; зважаючи на слабкий голос монарха, композитор написав для нього партію, що складалася лише з однієї ноти, що підкреслює авторитет Жоскена при дворі.
Нові біографічні дані свідчать, що перед смертю він передав своє майно колегії Notre Dame у Конде-сюр-л’Еско, що підкреслює його тісний зв’язок із цією установою. Він вважався першим композитором, чиї твори були надруковані ще за життя, що стало важливою віхою в історії музичного друку.
Його твори активно видавав Оттавіано Петруччі, що сприяло поширенню його музики по всій Європі. У Конде, де він провів останні роки життя, Жоскен створив деякі зі своїх найвідоміших шедеврів: меси Missa de Beata Virgine та Missa Pange lingua, а також мотети Benedicta es, Inviolata, Pater noster–Ave Maria та Praeter rerum seriem. Йому належать близько сорока мотетів, серед яких семичастинний цикл Vultum tuum deprecabuntur, мотет Illibata Dei Virgo з акростихом на його ім’я, а також експериментальний Absalon fili mi з надзвичайно низькою теситурою та сміливими гармонічними ходами. Деякі мотети мають політкстову структуру й поєднують латинські та французькі тексти, що зближує їх із жанром мотета-шансону.
Центральне місце в його спадщині займають близько вісімнадцяти месі, серед яких L’homme armé (обидві версії), Hercules dux Ferrariae, La sol fa re mi, Pange lingua та De Beata Virgine. Жоскена вважають одним із родоначальників пародійної техніки в месі, а характерною рисою його стилю є двоголосні канони та домінування чисто музичної логіки над суворою літургійною структурою. У деяких месах дослідники відзначають символічні підтексти та приховані смислові рівні.
Нові джерела наводять орієнтовні кількісні дані: близько 100 мотетів, численні псалми та гімни, 52 світські п’єси французькою мовою та 3 — італійською. Також наголошується, що його духовні твори часто ґрунтувалися на cantus firmus як хорального, так і світського походження.
Певна частина його творчості є світською: серед найпопулярніших творів – Nymphes des bois, Baisés moy (канон), Mille regretz, El grillo, Scaramella та фроттоли на змішаних мовах. Деякі п’єси, зокрема Ile fantazies de Joskin і Vive le roy, могли бути написані для інструментального виконання. Його смерть викликала численні музичні епітафії, серед яких твори Ієроніма Віндерса та Ніколя Гомберта.
Жоскен здобув виняткове визнання ще за життя, а після смерті його репутація продовжувала зростати. Він був відомий під почесним прізвиськом «principes omnes», що підкреслювало його статус як «князя всіх» композиторів. Мартін Лютер високо цінував його музику, називаючи його «майстром над музичними нотами», а також писав, що інші композитори роблять з нотами те, що трапиться, тоді як Жоскен робив те, що хотів. Його творчість уважно аналізували музикознавці Гларан та Царліно, а композитори XVI століття часто наслідували його стиль. У добу бароко його слава тимчасово поступилася Палестрині, але у XX столітті відродження давньої музики повернуло йому статус одного з найголовніших композиторів Ренесансу.
Відкриття документів з Конде наприкінці XX століття уточнило його повне ім’я та родинні зв’язки, хоча багато фактів біографії й досі залишаються предметом дискусій. Нові джерела деталізують, що ім’я «Жоскен» є зменшеною формою від «Жосс», пов’язаною з ім’ям святого Юдока, а прізвище des Prez уживалося в родині вже кілька поколінь. Варіанти написання його імені — численні й відбивають складність середньовічної ономастики. Низка творів, колись приписаних Жоскену, сьогодні вважається сумнівною, що демонструє складність атрибуції його музики. На честь композитора названо кратер на Меркурії, що свідчить про його культурний і науковий резонанс у новітній час.
На честь 500‑річчя його смерті у 2021 році по всьому світу відбулися численні події та виконання його музики, що підкреслюють тривалість і значущість його мистецької спадщини. Його твори й надалі звучать у виконанні провідних ансамблів старовинної музики, а дослідження його творчості активно тривають.
Connections
This figure has 1 connection in the art history graph.