Леонід Ніколаєв

Леонід Володимирович Ніколаєв (1 [13] серпня 1878, Київ — 11 жовтня 1942, Ташкент) — російський радянський піаніст, композитор і педагог, один із найпомітніших представників вітчизняної фортепіанної школи першої половини ХХ століття. У 1938 році йому було присвоєно звання народного артиста РРФСР, а в 1941 році — ступінь доктора мистецтвознавства.

Музичну освіту здобував у Київському музичному училищі, де навчався гри на фортепіано у Володимира Пухальського, а теорії музики — у Євгена Риби. У 1897 році вступив до Московської консерваторії; у 1900 закінчив її по класу фортепіано Василя Сафонова, а згодом, через два роки, завершив навчання також по класу композиції у Сергія Танеєва та Михайла Іпполітова-Іванова.

Як піаніст уперше виступив у Москві в гуртку любителів російської музики (1900), був активним учасником цього об’єднання. Брав участь у «Музичних виставках», а також у київських (1904) і петербурзьких (1907) Вечорах сучасної музики, виступаючи в середовищі, зорієнтованому на актуальні творчі пошуки початку ХХ століття.

Певний час працював репетитором у Великому театрі, після чого зосередився на педагогічній діяльності та композиторській роботі. Його твори, що здобули тоді відомість, відчували вплив російської класичної спадщини, зокрема музики Петра Чайковського, але водночас вирізнялися оригінальністю й індивідуальним композиторським почерком.

З 1909 року Ніколаєв викладав фортепіано й композицію в Петербурзькій консерваторії, а з 1912 року став професором. У середині 1930-х років нетривалий час обіймав посаду директора Ленінградської консерваторії. У 1942 році разом з іншими викладачами консерваторії був евакуйований до Ташкента, де помер від черевного тифу; його поховали на міському кладовищі, а 1952 року прах перепоховали на Літераторських містках.

Його виконавську манеру сучасники характеризували як вільну, ясну за задумом, логічну й урівноважену, з філігранною технікою. Репертуар Ніколаєва охоплював музику від Бетховена до Рахманінова; він також був одним із перших пропагандистів творчості Сергія Прокоф’єва та Миколи Метнера.

Як композитор Ніколаєв поставав спадкоємцем традицій російського реалізму. До його доробку належать фортепіанна, скрипкова й віолончельна сонати, «Варіації», «Тарантела», сюїта для двох фортепіано, три струнні квартети, романси; ці твори відзначаються мелодичністю, ясністю вислову та добрим володінням поліфонією. Він також створював транскрипції органних творів Дітріха Букстехуде й Йоганна Пахельбеля, які з успіхом виконували його учні.

Найбільшу славу Ніколаєв здобув як педагог: за роки роботи в консерваторії виховав цілу плеяду музикантів, серед яких Володимир Софроницький, Дмитро Шостакович, Марія Юдіна, Павло Серебряков, Натан Перельман, Олександр Соковнін, Олександр Крейн, Валеріан Богданов-Березовський, Володимир Дешевов, Борис Гольц, Натан Фішман, Ісаак Шварц та багато інших. За визначні заслуги у підготовці музичних кадрів був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (3 червня 1937) і відзначений званнями народного артиста РРФСР (21 лютого 1938) та заслуженого діяча мистецтв РРФСР.

Connections

This figure has 5 connections in the art history graph.