Луїджі Керубіні
Марія Луїджі Карло Зенобіо Сальваторе Керубіні був видатним італійським композитором, теоретиком музики та педагогом, який народився 14 вересня 1760 року у Флоренції та більшу частину свого життя провів у Франції. Він належить до найвпливовіших представників жанру опери спасіння та вважається одним із ключових музичних діячів свого часу. Перші уроки музики Керубіні отримав від свого батька Бартоломео, а згодом продовжив освіту в Болоньї у Джузеппе Сарті, де ґрунтовно вивчав контрапункт, поліфонію, духовну та світську музику.
З юних років Керубіні проявив себе як надзвичайно плідний композитор: до 18 років він створив майже 40 творів, переважно духовних. Уже у 15 років він написав свою першу оперну працю — інтермеццо «Il giocatore», а в 1779 році успіх повномасштабної опери «Квінт Фабій» зробив його імʼя відомим у багатьох містах Італії та за її межами. У 1780-х роках він працював у Лондоні як придворний композитор Георга III, після чого остаточно переїхав до Парижа, де його творчість досягла найбільшого розквіту.
У Парижі Керубіні швидко здобув авторитет, очолив Італійську оперу та створив чимало творів, пов’язаних із подіями Великої французької революції, зокрема революційні гімни, марші та урочисті композиції. Саме в Парижі він сформував жанр опери спасіння, що поєднувала героїчний пафос, драматизм та теми боротьби з тиранією. Такі опери, як «Лодоіска» та «Еліза», стали взірцями жанру, а Керубіні став послідовником ідей Глюка, який наголошував на драматичній виразності та простоті класичної форми.
Наприкінці 1790-х і на початку XIX століття Керубіні створив низку своїх найвідоміших опер, зокрема «Медею», «Два дні» та «Анакреонт». Його музичний стиль став дедалі зрілішим, вирізняючись глибоким драматизмом і складністю фактури. У 1795 році він став одним із засновників Паризької консерваторії, де працював викладачем, інспектором, професором, а з 1822 по 1841 рік — директором. Серед його учнів — Абер, Галеві та інші визначні музиканти XIX століття.
Попри непрості стосунки з Наполеоном, який вважав його музику «занадто гучною», Керубіні залишався впливовою постаттю в музичному житті Франції. Після Реставрації він здобув ще більше визнання, отримавши замовлення на коронаційну мессу для Людовіка XVIII та Реквієм на честь Людовіка XVI. У 1816 році він очолив Королівську капелу та зосередився переважно на духовній музиці, камерних та симфонічних творах.
Його вплив на європейську музику був величезним: Бетховен називав його найбільшим композитором сучасності, а Верді, Вагнер, Шуман і Брамс високо цінували його творчість. Гете захоплювався драматургічною майстерністю композитора, особливо оперою «Водовоз». За життя він створив понад 30 опер, 11 месс, два реквієми, численні камерні та оркестрові твори. Його Реквієм до мінор вважався одним із найкращих у жанрі та був виконаний на похороні Бетховена.
Останні роки життя Керубіні провів у Парижі, де продовжував працювати, хоча й рідше звертався до оперного жанру. Його другий Реквієм, для чоловічого хору, був написаний у 1836 році й прозвучав на його власних похоронах відповідно до заповіту. Він помер 15 березня 1842 року в Парижі, залишивши значний внесок у розвиток європейської музичної культури та визнання як один із найвидатніших композиторів свого часу.
Додаткові джерела свідчать, що Керубіні був членом масонської ложі «Saint-Jean de Palestine» Великого Сходу Франції, а також мав тісні зв’язки з провідними діячами французького музичного життя, зокрема відігравав важливу роль у роботі театру Feydeau. Він отримував численні особисті відзнаки, серед яких звання кавалера (1814) та командора (1841) ордена Почесного легіону — він став першим музикантом, який був удостоєний цього найвищого звання.
Його особисте життя також відзначалося стабільністю: у 1794 році він одружився з Анною Сесіль Туретт і став батьком трьох дітей. Багато сучасників згадували його складний характер, проте він мав численних друзів серед митців, серед яких особливо близьким був художник Енгр, який у 1841 році створив відомий портрет Керубіні. Поряд з композиторською діяльністю Керубіні захоплювався малярством і навіть вважався вправним аматором.
Високо цінувалися його камерні твори: струнні квартети та квінтет, які критики називали першокласними зразками жанру. У 1815 році за запрошенням Королівського філармонічного товариства він відвідав Лондон, де представив симфонію, увертюру та хоровий твір, що зміцнило його міжнародну славу. Пізніші роки ознаменувалися завершенням важливого теоретичного трактату «Уроки контрапункту та фуги» (1835), який став фундаментальною працею для музичної освіти XIX століття.
Після смерті Керубіні був похований на цвинтарі Пер-Лашез неподалік від могили Шопена. Його гробницю спроєктував архітектор Ахілл Леклер, а надгробну фігуру, що символізує «Музику», створив скульптор Августен-Александр Дюмон, увінчавши бюст композитора лавровим вінком.
Connections
This figure has 3 connections in the art history graph.