Луццаско Луццаскі

Луццаско Луццаскі — італійський композитор, органіст, клавесиніст і педагог епохи пізнього Відродження. Він був ключовою фігурою феррарської музичної школи, відзначався віртуозною грою на клавішних та сміливими хроматичними прийомами. Серед його учнів — Джироламо Фрескобальді. Його збірки мадригалів та клавірних творів мали помітний вплив на подальший розвиток європейської музики.

Народжений близько 1545 року в Феррарі, Луццаскі навчався у Чипріано де Роре та вже з 1561 року служив органістом при дворі д’Есте, а згодом став головним органістом і фактично капельмейстером. Він організовував закриті концерти для вищої аристократії, відомі як Concerto delle Dame, для яких писав спеціальні твори та виступав акомпаніатором. Композитор володів також архіклавесином — надзвичайно складним інструментом, створеним Ніколою Вічентіно.

Після смерті Альфонсо II д’Есте у 1597 році Луццаскі, ймовірно, залишився на службі у кардинала П’єтро Альдобрандіно. Він здобув високу оцінку сучасників: Віченцо Галілей називав його одним із найяскравіших музикантів Італії, а Адріано Банк’єрі — одним із найвидатніших органістів свого часу. Серед його учнів, окрім Фрескобальді, був також Джованні Беллі.

Основу творчого доробку Луццаскі становлять п’ятиголосні мадригали, ранні з яких написані в імітаційно-поліфонічній манері, а пізні — у стилі «другої практики», із тяжінням до моноритмічної фактури та передвісниками нової гомофонії XVII століття. Мадригальні книги композитора датуються 1571–1604 роками, причому ранні твори демонструють вплив де Роре. Особливе місце посідає його творче суперництво та взаємовплив із Карло Джезуальдо, якому Луццаскі присвятив четверту книгу мадригалів.

У своїх передмовах композитор наголошував, що музика повинна служити поезії та підкреслювати її афект, а не лише приносити задоволення. Попри загалом традиційний гармонічний стиль, Луццаскі створив кілька хроматичних мадригалів, серед яких вирізняється «Itene mie querele». Крім п’ятиголосних мадригалів, він опублікував «Мадригали для одного, двох або трьох сопрано» (1601), що репрезентують орнаментований репертуар Concerto delle Dame, а також латиномовні мотети й клавірні твори, з яких значна частина не збереглася.

Луццаскі помер у Феррарі 10 вересня 1607 року, провівши більшу частину життя у рідному місті, хоча існують свідчення про його поїздки до Рима. У 1564 році він офіційно був призначений головним органістом двору д’Есте, що підтверджує його ранній і винятковий авторитет як клавішника, зокрема майстра гри на мікротональному архіклавесині Вічентіно.

Його педагогічний вплив охоплював не лише Феррару: представники римської школи, серед яких Ерколе Паскіні та сам Фрескобальді, фактично сформувалися під його керівництвом, а неаполітанські музиканти, що працювали поруч із Джезуальдо та Макке, високо цінували його стиль і навіть приїздили на навчання до Феррари.

У 1570-х роках кілька мадригальних видань, зокрема його перша книга, були присвячені Лукреції д’Есте. У ранніх мадригалах він часто звертався до форми «ballata-madrigal», де мелодії мали або вузький діапазон і повторювані ноти, або були дещо незграбними, проте силлабічно покладеними. У пізніших книгах ці типи мелодики розвинулись відповідно в розлогіші, мелизматичні лінії та в більш стислі, декламаційні, майже речитативні структури.

Попри втрату кількох збірок, зокрема трьох книг чотириголосних річеркарів, його відомий спадок включає сім книг мадригалів, збірку для одного-трьох сопрано, мотети та чотири клавірні твори. Його стиль формувався під впливом Джованні Габріелі, Луки Маренціо та Клаудіо Монтеверді, а сам він справив відчутний вплив на Джезуальдо, Монтеверді та інших завдяки сміливому хроматизму, складній дисонантності й емоційно насиченій вокальній виразності.

Додатково відомо, що окремі мадригали для сопрано, опубліковані у 1601 році, були написані ще в 1586 році, що свідчить про раннє формування монодичного стилю композитора. До його доробку також належить збірка п’ятиголосних мотетів «Sacrae cantiones» (1598) та неаполітанське видання «Seconda scelta delli madrigali a cinque voci» (1601), які доповнюють уявлення про жанрове розмаїття його творчості.

Connections

This figure has 2 connections in the art history graph.