Мікеле Фалько

Мікеле Фалько, народжений близько 1688 року в Неаполі, був італійським композитором, якого вважають одним із родоначальників жанру опери-буффа. Він часто підписував свої твори анаграмою Мельфіке Кола, демонструючи схильність до творчих експериментів і гри з формою. Походження композитора не до кінця з’ясоване: існують припущення, що він міг бути сиротою або позашлюбною дитиною. Незважаючи на можливі труднощі ранніх років, Фалько рано визначився зі своїм покликанням і вступив до музичної консерваторії Святого Онуфрія біля Капуанських воріт у Неаполі.

З 1704 по 1712 рік Фалько навчався у видатного педагога Ніколі Фаго. Уже під час навчання він проявив надзвичайний талант: у 1709 році композитор дебютував на сцені оперою-буффа «Лолло, наглядач піссуарів», створеною на лібрето неаполітанського драматурга Ніколи Орільї. Твір, написаний неаполітанським діалектом, став помітною подією в музичному середовищі. У 1712 році Фалько представив свою другу оперу-буффа «Мазилло», створену у співпраці з його вчителем Фаго, що ще більше утвердило його репутацію новатора та майстра комічної сцени.

8 березня 1712 року композитор вступив до Конгрегації дель Монте, об’єднання музикантів, а вже в 1716 році був обраний одним з її керівників. Тоді ж він отримав призначення на посаду капельмейстера та органіста в церкві Святого Ієроніма в Неаполі. Починаючи з 1717 року всі його опери ставилися на сцені театру Фьорентіні, одного з провідних неаполітанських музичних центрів. У цей час Фалько, ймовірно, підтримував дружні стосунки з братами Скарлатті — Алессандро, Франческо та особливо Томмазо, що свідчить про його активне залучення до кола провідних музикантів епохи.

Вершиною його театральної кар’єри стала постановка опери «Покинута Арміда» 1 жовтня 1719 року в королівському палаці на день народження Карла VI, короля Неаполя. Лібрето створив Франческо Сільвані, а головну роль виконала знаменита співачка Мартіанна Бенті-Бульгареллі, відома під псевдонімом Романіна. Успіх цього твору засвідчив зростання авторитету Фалько як одного з ключових діячів розвитку драматичної комедії в музиці та нових підходів до структури комічної опери.

Поряд зі своїми відомими ранніми творами Фалько створив низку інших опер-буффа, серед яких «I rivali generosi» (1712), «Lo ’mbruoglio d’ammore» (1717), «Lo castiello sacchejato» (1720), а також «Le pazzie d’ammore» (1723), написану під анаграмою Cola Melfiche. Він також співпрацював з Леонардо Вінчі, а у 1726 році створив інтермецо до опери Ніколи Порпори «Il Siface». Ці твори додатково демонструють його творчий діапазон та участь у формуванні неаполітанської комічної традиції.

У 1723 році Мікеле Фалько прийняв чернечий постриг і повністю припинив діяльність як театральний композитор. Остання документальна згадка про нього датується 1732 роком, коли він подав у відставку з посади керівника Конгрегації дель Монте. Цю дату дослідники вважають найбільш ймовірним роком його смерті. Творчий доробок Фалько включає шість опер, одне інтермецо та три церковні композиції. На жаль, майже всі його твори вважаються втраченими, окрім ораторії «San Antonio», що залишилася єдиним збереженим свідченням його музичного стилю.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.