Михайло Іпполітов-Іванов

Михайло Михайлович Іпполітов-Іванов (до 1881 року в документах — Іванов; 7 (19) листопада 1859, Гатчина — 28 січня 1935, Москва) — російський і радянський композитор, диригент і педагог. У 1922 році отримав звання народного артиста Республіки. Більша частина його професійної діяльності була пов’язана з Московською консерваторією.

Народився в Гатчині поблизу Санкт-Петербурга. Музики навчався з дитинства: спершу грі на скрипці, а згодом у Петербурзі здобув освіту в музичних класах для малолітніх співаків при Ісаакіївському соборі (1872–1875). У 1875 році вступив до Петербурзької консерваторії: спочатку навчався в класі контрабаса, потім — спеціальної теорії музики, а з 1880 року — композиції у М. А. Римського-Корсакова. Навчання завершив у 1882 році.

У 1882–1893 роках працював у Тифлісі (нині Тбілісі) як керівник заснованого ним відділення Російського музичного товариства, оперно-симфонічний диригент і викладач музичного училища. У цей період у його класі почав музичну освіту польський композитор і педагог Вітольд Малішевський. Звернення Іпполітова-Іванова до фольклорних джерел було пов’язане, зокрема, з Кавказом: на основі вірменських народних мелодій, записаних ним у Нахічевані, він створив «Вірменську рапсодію» (1895), а згодом написав п’єси на вірменські народні теми для струнного квартету (1933).

З 1893 року, за запрошенням П. І. Чайковського, Іпполітов-Іванов став професором Московської консерваторії, а в 1906–1922 роках був її ректором (директором). У 1899–1906 роках працював диригентом у Московській приватній російській опері Сави Мамонтова та в Опері Зіміна, а з 1909 року диригував в Історичних концертах С. М. Василенка. Від 1925 року був диригентом Великого театру; під його керівництвом уперше виконувалися опери «Царська наречена», «Кащій Безсмертний» та інші.

У Московській консерваторії викладав гармонію, інструментовку й композицію, керував оперним класом. Серед його учнів — А. М. Баланчивадзе, С. М. Василенко, Р. М. Глієр, А. Б. Гольденвейзер, Р. Мелікіян, К. Закарян, К. М. Ігумнов, Т. Бубек. У 1905 році він як заступник замінив на посаді директора В. І. Сафонова, який пішов у річну відпустку, а в 1906 році після відмови Сафонова продовжувати роботу очолив консерваторію. В роки Першої світової війни та Жовтневої революції доклав значних зусиль для збереження традицій закладу, професорсько-викладацького складу та матеріальної бази. У 1917 році разом із дружиною, оперною співачкою В. М. Зарудною, організував Оперно-вокальну студію імені П. І. Чайковського (існувала до 1924 року). 2 жовтня 1922 року рада консерваторії прийняла його відставку з посади ректора.

У творчості композитор орієнтувався на свого вчителя Римського-Корсакова. Він використовував російський, грузинський і вірменський фольклор, у гармонії уникав новацій, а найбільшу увагу приділяв жанру опери. Писав також духовну музику, брав участь у нотуванні грузинських духовних співів і зробив помітний внесок у збирання та видання грузинських народних пісень.

Серед найчастіше виконуваних творів Іпполітова-Іванова — оркестрова сюїта «Кавказькі ескізи», а також хори «Благослови, душе моя, Господа», «Се нині благословите Господа», «Гімн піфагорійців». Його музика звучала й у кіно: у фільмі «Сни» (1990) використано номер «В аулі» із сюїти «Кавказькі ескізи» ор. 6. Композитор також здійснював редакторську роботу: зокрема, інструментував і завершив оперу «Женитьба» (1931) М. П. Мусоргського.

Іпполітов-Іванов був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (30.01.1934). Його ім’ям названо музичні школи в Москві, Гатчині та Ростові-на-Дону, музичну школу № 1 у Костромі, а також відоме московське музичне училище, нині — Державний музично-педагогічний інститут. У Москві 2019 року біля цього інституту відкрито пам’ятник композитору (скульптор Айдин Зейналов), а в Гатчині 2021 року встановлено пам’ятник біля дитячої музичної школи його імені. У Тбілісі на його честь названа вулиця.

Помер 28 січня 1935 року в Москві та був похований на Новодівичому кладовищі. Його спадщина поєднує диригентську, педагогічну й композиторську працю та відзначається стійким інтересом до національних традицій і фольклору, насамперед кавказького регіону.

Connections

This figure has 6 connections in the art history graph.