Мирослав Скорик

Мирослав Михайлович Скорик (13 липня 1938, Львів — 1 червня 2020, Київ) — український композитор і музикознавець, педагог, диригент і піаніст. Герой України (2008), народний артист Української РСР (1988), лауреат Державної премії Української РСР імені Тараса Шевченка (1987), посмертно відзначений як «Національна легенда України» (2021). Обіймав низку провідних мистецьких та організаційних посад, зокрема був художнім керівником Національної опери України, членом-кореспондентом Академії мистецтв України, професором, кандидатом мистецтвознавства, очолював кафедру композиції Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, керував Львівським відділенням Спілки композиторів України та був секретарем Спілки композиторів України.

Народився у Львові в інтелігентній родині; спорідненість із видатною українською оперною співачкою Соломією Крушельницькою (вона була сестрою бабусі композитора) підкреслювала тяглість музичних традицій у його роді. У 1945 році почав навчання музиці у львівській музичній школі. У 1947 році родину Скориків було репресовано і вислано до Сибіру; після смерті Й. В. Сталіна сім’я повернулася до Львова.

У 1955–1960 роках Скорик навчався у Львівській державній консерваторії (нині Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка) у класах Станіслава Людкевича (історія і теорія музики), а також Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). Після закінчення консерваторії продовжив освіту в аспірантурі Московської консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, яку закінчив у 1964 році. Від 1966 року й до кінця 1980-х викладав композицію в Київській консерваторії.

Упродовж тривалого часу працював у США, згодом — в Австралії, а наприкінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 року очолював кафедру історії української музики в Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського. Від 2002 року був художнім керівником фестивалю «КиївМузикФест», у 2005 році очолив журі фестивалю «Червона рута», а з 2006 року разом з Євгеном Станковичем став співголовою Національної спілки композиторів України.

Твори Мирослава Скорика регулярно виконувалися в Україні та інших країнах колишнього СРСР, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Нідерландах, Болгарії, Чехії, Польщі, Великій Британії, США, Канаді та Австралії. Він часто виступав як диригент і піаніст, виконуючи власну музику. У стильовому мисленні продовжував традиції львівської композиторської школи; широко використовував український, зокрема карпатський, фольклор, львівське міське й салонне музикування, а також елементи сучасної популярної музики, передусім джазу.

Серед основних творів композитора — балет «Повернення Баттерфляй» (Скорик—Пуччіні), поема «Сильніше смерті», «Гуцульський триптих», концерт для оркестру «Карпатський», твори для струнного оркестру «Сюїта» та «Партита», концерт для скрипки з оркестром, кантата «Весна» для хору і симфонічного оркестру (на слова Івана Франка), кантата «Людина» для скрипки й фортепіано (на слова Е. Межелайтіса), соната для фортепіано — цикл «У Карпатах», «Карпатська рапсодія» для скрипки й фортепіано (2004). Він також створив музику до кіно й анімації, зокрема до фільму «Тіні забутих предків» (1964), а також до низки мультфільмів і стрічок; серед найвідоміших — музика до фільму «Високий перевал» (1981), де звучить популярна «Мелодія ля-мінор».

Як музикознавець і автор теоретичних праць Скорик публікувався з проблем ладової системи та новаторства у музиці ХХ століття, зокрема досліджував творчість Сергія Прокоф’єва; серед праць — «Ладова система С. Прокоф’єва» (1969), статті про новаторство та музичну критику, а також книга «Структура і виразна природа акордики в музиці ХХ ст.» (1983). Його державні відзнаки включають звання Героя України (2008), ордени «За заслуги» I, II та III ступенів (2010, 2006, 1998), орден «Знак Пошани» (1971), звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР (1969), а також інші нагороди.

Помер 1 червня 2020 року в Києві. 3 червня прощання відбулося у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у столиці. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.