Нікколо Піччінні

Віто Нікколо Марчелло Антоніо Джакомо Піччінні, народжений 16 січня 1728 року в Барі, був видатним італійським та французьким композитором, одним із провідних представників нового покоління неаполітанської оперної школи. Він зростав у сім’ї музиканта, що визначило його ранній інтерес до мистецтва. Початкове ім’я композитора — Niccolò Vito Piccinni, однак після переїзду до Франції він спростив написання свого прізвища, наблизивши його до французької вимови. В українській лексикографічній традиції закріпилася форма з подвоєними «ч» і «н» — Піччінні.

Піччінні став одним із реформаторів опери-буффа, збагативши її мелодику, додавши більше ліризму та розширивши можливості оперного оркестру й ансамблевих сцен. Усього він створив 127 опер, що робить його одним із найплідніших композиторів свого часу. Його дебют в опері-буффа відбувся 1754 року з твором «Розгнівані жінки» на лібрето Антоніо Паломба, поставленим у неаполітанському театрі «Фьорентіні». Особливої слави він набув після прем’єри опери «Добра дочка», що стала важливим кроком у перетворенні комічної опери на ліричну музичну комедію.

Паралельно з оперою-буффа Піччінні працював у жанрі опера-серіа. У 1767 році він претендував на звання капельмейстера при дворі королів Неаполя, але поступився молодому Джан Франческо де Майо. У 1776 році на запрошення французького двору композитор переїхав до Парижа, де став учителем співу королеви Марії-Антуанетти та очолив Італійський театр. Тут він опинився в центрі гострої естетичної боротьби між прибічниками реформи Глюка та шанувальниками власної музики Піччінні, що отримала в історії назву «війна глюкістів і піччіністів».

Хоча полеміка між двома музичними таборами була напруженою, самі композитори не мали особистої ворожнечі. Піччінні визнавав вплив Глюка та використовував його принципи, зокрема в опері «Дідона». Популярність Глюка в Парижі зростала, що засвідчив тріумф його «Іфігенії в Тавриді», тоді як однойменна опера Піччінні (1781) залишилася непоміченою. Попри це, композитор продовжував творити та викладати, залишаючись однією з ключових фігур паризького музичного життя.

У 1784–1789 роках Піччінні працював професором Королівської школи співу і декламації. Його творчість поступово витісняли представники глюкіанського напряму, такі як Антоніо Сальєрі та Антоніо Саккіні. Проте Піччінні зберіг значний авторитет, а його музика продовжувала впливати на розвиток оперної традиції в Європі.

Піччінні був масоном і входив до впливової ложі «Дев’ять сестер», що об’єднувала видатних діячів культури. Його творчість набула популярності також у Російській імперії: опери «Добра дочка», «Атіс», «Дідона» та «Роланд» ставилися у кріпосному театрі Шереметьєвих, де в партії Розетти виблискувала знаменита акторка Прасков’я Жемчугова.

Серед інших значущих творів композитора виділяють опери «Зіновія» (1756), «Роланд» (1778) та «Іфігенія в Тавриді» (1781), що поглибили мистецьке суперництво між його прихильниками та глюкістами. У XIX столітті популярність мала обробка увертюри до «Дідони» для двох гітар, створена французьким композитором Франсуа де Фосса.

Спадщина Піччінні включає також ораторії, серед яких «Смерть Авеля» (1792), приклад блискучого вокального стилю. Його ім’ям названо консерваторію в Барі, де пізніше навчалися відомі музиканти, зокрема Фабіо Мастранджело, а також місцевий театр, заснований у 1854 році. Музична династія Піччінні продовжилася через його сина Луїджі та онука Алессандро, які також стали композиторами. Помер Піччінні 7 травня 1800 року в Пасси біля Парижа, залишивши по собі значну культурну спадщину.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.