Нікола Манфроче

Нікола Антоніо Манфроче був італійським композитором, народженим 21 лютого 1791 року в місті Пальмі, що входило до складу Неаполітанського королівства. Він походив із музичної родини: його батько Доменіко Манфроче був капельмейстером із Чинкуефронді, а мати, Кармела Репілло, також підтримувала музичну традицію родини. В рідному місті згодом був заснований музей, присвячений Манфроче та Франческо Чілеа — двом видатним композиторам, уродженцям Пальмі.

У 1804 році Манфроче вступив до неаполітанської консерваторії П’єта-деї-Туркіні, де здобув ґрунтовну музичну освіту. Він вивчав гармонію під керівництвом Джованні Фурно, а контрапункт — у Джакомо Тритто, одного з найвідоміших педагогів свого часу. До цього періоду належить і його навчання гуманітарним наукам у колегії Неаполя, де юнак уперше виявив винятковий музичний талант. Згодом продовжив навчання в Римі у Ніколо Цингареллі, який тоді обіймав посаду капельмейстера Сикстинської капели.

Дебют Манфроче як композитора відбувся у сімнадцятирічному віці з кантатою «Народження Алкіда», створеною за драмою Габріеле Россетті. Прем’єра кантати пройшла 15 серпня 1809 року в театрі Сан-Карло в Неаполі під час святкування дня народження Наполеона Бонапарта, у присутності короля й королеви — Іоахима Мюрата та Кароліни Бонапарт. Цей успіх відкрив перед ним шлях до подальших оперних проєктів.

У 1810 році в римському театрі Валле з тріумфом була поставлена опера «Альдзіра», де співали провідні виконавці того часу: тенори Андреа Нодзарі та Мануель Гарсія, сопрано Марієтта Маркезіні та контральто Аделаїда Маланотте. У Римі композитор також створив кантату «Арміда» на текст Якопо Ферретті за мотивами «Визволеного Єрусалима» Торквато Тассо, хоча ця композиція згодом була втрачена. Восени 1811 року Манфроче почув у Неаполі оперу «Весталка» Гаспаре Спонтіні, яка справила на нього величезний вплив і стала поштовхом для створення нової опери.

За замовленням імпресаріо Доменіко Барбая, уже хворий на туберкульоз композитор узявся за написання своєї найамбітнішої роботи — тридіючої опери «Гекуба». Прем’єра відбулася 13 грудня 1812 року в театрі Сан-Карло та здобула великий успіх серед публіки та критики. У виставі брали участь ті самі відомі співаки, з якими Манфроче працював раніше: Андреа Нодзарі, Мануель Гарсія та Марієтта Маркезіні. У цій опері композитор виявив тяжіння до французької традиції tragédie lyrique, наближаючи неаполітанську оперу до ширших течій європейського романтизму та демонструючи вміння поєднувати драматизм із новаторським оркестровим мисленням.

У своїй творчості Манфроче вивчав і глибоко осмислював музику Йозефа Гайдна та Вольфганга Амадея Моцарта, що дало йому змогу органічно поєднувати виразність італійської мелодики зі структурною досконалістю німецької школи. Серед його композицій, окрім опер, були також хорова композиція «Dixit», бічиній для тенорових голосів із супроводом струнних, а також велика симфонія, що не збереглася.

Попри медичну допомогу, призначену за наказом королеви Кароліни, Манфроче помер передчасно 9 липня 1813 року в Неаполі, не досягнувши й двадцяти трьох років. За свідченням музичного критика Франческо Флорімо, його творчість стала важливою ланкою, що передувала стилю Джоаккіно Россіні. Останньою його роботою була незавершена опера «Пірамо і Тісбе», над якою він щойно почав працювати. Незважаючи на коротке життя, композитор залишив по собі три опери (включно з однією незавершеною) та низку камерних творів, а його внесок у розвиток італійської опери початку XIX століття й нині залишається помітним.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.