Нільс Гаде

Нільс Вільгельм Гаде (22 лютого 1817, Копенгаген — 21 грудня 1890, там само) — данський органіст, скрипаль і диригент, один із провідних композиторів Данії XIX століття.

Народився в родині майстра-гітаробудівника. Здобув музичну освіту в композитора Андреаса Берггрена, після чого став скрипалем у Данському королівському оркестрі. У 1841 року цей оркестр уперше виконав його увертюру «Відлуння Оссіана» (Efterklange af Ossian).

Наступним значним твором стала Перша симфонія, яка отримала схвальний відгук Фелікса Мендельсона. У березні 1843 Мендельсон виконав її в Лейпцигу з оркестром Ґевандгауза й запросив Гаде на посаду другого диригента; водночас Гаде почав викладати в новоствореній консерваторії. У 1845 Гаде, зі свого боку, диригував прем’єрою скрипкового концерту Мендельсона.

Після смерті Мендельсона в 1847 Гаде мав стати його наступником на посаді керівника оркестру, однак початок Дансько-німецької війни змусив його повернутися до Данії. У Копенгагені він очолив Копенгагенське музичне товариство, при якому організував хор і оркестр, і залишався його керівником до кінця життя.

Хоча Гаде не зміг отримати посаду органіста Копенгагенського собору, з 1850 року і до смерті працював органістом у церкві Гольмен. У 1852 він одружився з донькою Йоганна Гартмана, а згодом разом із Гартманом і Гольгером Паулі став директором Копенгагенської консерваторії, зокрема керуючи навчанням Едварда Ґріга та Карла Нільсена. Його син, композитор Аксель Гаде, також став відомим композитором і скрипалем.

Творча спадщина Гаде охоплює 8 симфоній, кілька увертюр, концерт для скрипки з оркестром, камерну й балетну музику, твори для фортепіано та органа, а також низку кантат. Працюючи в руслі романтизму, він активно використовував данський фольклор; його кантата «Донька короля ельфів» (Elverskud) у 2006 році була включена до Данського культурного канону. Роберт Шуман присвятив Гаде «Північну пісню» (№ 41) з «Альбому для юнацтва» (оп. 68), побудувавши її на послідовності звуків G-A-D-E.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.