Микола Метнер

Микола Метнер народився 24 грудня 1879 року (5 січня 1880) в Москві. Його предки мали скандинавське походження (батько — данське, мати — шведсько-німецьке), але на момент його народження родина вже багато років жила в Росії. Перші уроки гри на фортепіано він отримав у віці шести років від матері, а згодом навчався у свого дядька, Федора Гедіке. У 1892 році Метнер вступив до Московської консерваторії, де навчався у класах Анатолія Галлі, Пауля Пабста, Василя Сапельникова та Василя Сафонова. У 1900 році він закінчив консерваторію з великою золотою медаллю.

Композицією Метнер займався самостійно, хоча в студентські роки брав уроки теорії у Миколи Кашкіна та гармонії — у Антона Аренського. Невдовзі після закінчення консерваторії він взяв участь у конкурсі піаністів імені Рубінштейна, де отримав почесний відгук. Однак, за порадою Сергія Танєєва та свого старшого брата Емілія, він вирішив зосередитися на композиції, а не на концертній кар'єрі, виступаючи лише зрідка, переважно з власними творами. У 1903 році деякі з його творів були надруковані. Його Соната f-moll привернула увагу відомого піаніста Йосифа Гофмана, а також Сергія Рахманінова, який згодом став одним із найближчих друзів Метнера.

У 1904–1905 та 1907 роках Метнер виступав з концертами в Німеччині, але не справив особливого враження на критиків. Натомість у Росії, особливо в Москві, у нього з'явилося чимало шанувальників. Визнання як композитора прийшло в 1909 році, коли йому присудили Глінкінську премію за цикл пісень на слова Гете. Незабаром він отримав посаду професора фортепіанного класу Московської консерваторії, а в 1916 році — ще одну Глінкінську премію за фортепіанні сонати. Метнер також був членом ради Російського музичного видавництва, заснованого Сергієм Кусевицьким.

У 1921 році Метнер разом із дружиною емігрував до Німеччини, де, однак, інтерес до його музики був незначним. Фінансову допомогу йому надав Рахманінов, організувавши концертний тур по США у 1924–1925 роках. Повернувшись до Європи, Метнер оселився в Парижі, але і там його твори не мали великого успіху. У 1927 році він виступив з концертами в Радянській Росії, а через рік — у Великій Британії, де композитор отримав звання почесного члена Королівської академії музики та з успіхом виконав власний Другий концерт.

Прихильний прийом у Великій Британії спонукав його назавжди оселитися в Лондоні. У 1929–1930 роках Метнер провів нову серію концертів у Північній Америці, проте його концертне агентство збанкрутувало, і лише за допомогою Рахманінова йому вдалося уникнути фінансових труднощів. Спостерігаючи за розвитком сучасної композиторської техніки, Метнер на початку 1930-х років вирішив висловити власну естетику, яку сучасники вважали надто консервативною. У своїй книзі «Муза і мода», що вийшла в Парижі в 1935 році, композитор виклав свої погляди на непорушні закони мистецтва.

У жовтні 1935 року композитор з дружиною остаточно влаштувався в Лондоні. Успіх його концертів, приватне викладання та контракт з німецьким видавництвом забезпечували йому гідне існування аж до початку Другої світової війни, коли Метнери були змушені переїхати до Уорікширу. У 1942 році у Метнера стався інфаркт, але вже в лютому 1944 року він зміг виконати в Королівському Альберт-холі свій новий твір — Третій концерт.

Останні роки життя Метнера, незважаючи на хворобу, були насичені подіями. У 1946 році індійський махараджа виділив суму на заснування Метнерівського товариства, що дозволило піаністу протягом найближчих років зробити записи практично всіх своїх найбільших творів. Ці записи становлять частину золотого фонду світової музичної культури. Помер Микола Метнер 13 листопада 1951 року, похований у Лондоні на кладовищі Хендон.

Микола Метнер, один з останніх композиторів-романтиків, займає важливе місце в історії російської музики. Його стиль відрізняється від більшості сучасників: російський дух у ньому гармонійно поєднується з класичними західними традиціями — ідеальною структурною єдністю, майстерністю поліфонічного письма та строгістю сонатної форми. Метнер ніколи не захоплювався модернізмом, його гармонія насичена й вишукано багата, але практично не виходить за класичні рамки XIX століття. При цьому ритмічна складова його творів іноді буває вельми складною, з використанням поліритмії.

Домінуюче місце у музичній спадщині Метнера займає фортепіано — у композитора немає жодного твору, в якому не був би задіяний цей інструмент. Його твори висувають до виконавця дуже високі технічні вимоги. Три фортепіанні концерти — єдині твори, де Метнер використав оркестр. Особливе місце займають чотирнадцять фортепіанних сонат, а також тридцять вісім мініатюр під назвою «Казки». Камерні твори включають три сонати для скрипки з фортепіано та фортепіанний квінтет. Важливою частиною його творчості є також вокальні твори — понад сто пісень і романсів на вірші російських та німецьких поетів, переважно Пушкіна та Гете.

Connections

This figure has 4 connections in the art history graph.