Микола Рубінштейн

Микола Григорович Рубінштейн (2 (14) червня 1835, Москва — 11 (23) березня 1881, Париж) — російський піаніст-віртуоз і диригент, одна з ключових постатей музичного життя Москви другої половини XIX століття. Він став засновником Московської консерваторії (співзасновник — князь Микола Петрович Трубецькой) і її першим директором. Був молодшим братом композитора й піаніста Антона Григоровича Рубінштейна.

Народився на Ординці, у Толмачовому провулку в Москві, в будинку, який його батько Григорій Романович Рубінштейн придбав за рік до його народження. Походив із заможної єврейської родини, що переселилася до Москви з містечка Вихватинці Подільської губернії в 1830-х роках; у 1831 році значна частина родини прийняла православ’я в Бердичеві, після чого на неї перестали поширюватися обмеження смуги осілості. Мати, Калерія Христофорівна Рубінштейн (уроджена Клара Левенштейн), була музиканткою; у сім’ї також було кілька музично обдарованих дітей, зокрема сестра Софія стала камерною співачкою та педагогом.

Музикою Микола почав займатися з чотирьох років під керівництвом матері, а з семи років уже концертував разом із братом Антоном. У 1844—1846 роках жив із матір’ю, сестрою і братом у Берліні, де навчався фортепіанної гри у Теодора Куллака, а теорії музики — у Зігфрида Дена; згодом займався у російського педагога й композитора Олександра Віллуана. Ранній успіх відкрив йому шлях у вище товариство, однак він також здобув репутацію азартного картяра й до кінця життя нерідко програвав значну частину гонорарів.

У 1851—1855 роках навчався на юридичному факультеті Московського університету, зблизився з Олександром Островським та Аполлоном Григор’євим. Після закінчення університету (1855) служив у канцелярії генерал-губернатора, того ж року одружився з Єлизаветою Дмитрівною Хрущовою, проте шлюб виявився невдалим і розпався через три роки; дітей не було. У 1855 році познайомився з Мілієм Балакирєвим, справивши на нього сильне враження широтою музичних знань. У 1857 році Рубінштейн залишив службу, розлучився і цілковито присвятив себе музиці, а з 1858 року відновив регулярну концертну діяльність.

Величезне місце в його житті посідала підтримка молодих талантів. Він активно допомагав Петру Чайковському: поселив його у своїй квартирі, матеріально й морально підтримував і навіть опікувався його побутом. За свідченнями сучасників, саме Рубінштейн міг познайомити Чайковського з Надією фон Мекк. Його участь у творчому житті Москви була надзвичайно широкою: він сприяв відкриттю видавничої фірми Петра Юргенсона, керував Фондом допомоги вдовам і сиротам музикантів, надавав методичну та організаційну підтримку провінційним педагогам, організовував щорічні благодійні концерти.

У 1865 році Рубінштейн долучився до створення Артистичного гуртка — клубу творчої інтелігенції Москви, де збиралися представники богеми й науки (серед членів були Іван Тургенєв, Михайло Салтиков-Щедрін, історики Іван Забєлін і Василь Ключевський). У 1866 році він став одним із ініціаторів відкриття Московської консерваторії, її першим директором і професором фортепіанного класу. Як педагог він виховав плеяду помітних музикантів; серед найвідоміших учнів — Сергій Танєєв, Олександр Зілоті та Еміль фон Зауер.

Як піаніст Рубінштейн виступав переважно в Москві з різноманітним репертуаром, у якому важливе місце посідали твори Баха, Бетховена, Ліста, Шумана, Шопена, а також сучасних йому російських композиторів. Він був видатним диригентом; критики порівнювали його в цій ролі з Ріхардом Вагнером. Під його управлінням відбулося понад 250 концертів у Москві, Петербурзі та інших містах. Наприкінці 1870-х років збір від концертів у 33 містах Росії він передав Червоному Хресту для допомоги пораненим під час Російсько-турецької війни.

Рубінштейн відіграв помітну роль у театрально-концертному житті як диригент і організатор. У червні 1880 року він керував музичною частиною святкувань з нагоди відкриття пам’ятника Олександру Пушкіну в Москві, диригував кантатою Сергія Танєєва «Я пам’ятник воздвиг…». Під його керівництвом відбулися перші постановки опер «Євгеній Онєгін» Петра Чайковського та «Орфей і Еврідіка» Крістофа Віллібальда Глюка. Він вважався глибоким інтерпретатором і пропагандистом творчості Чайковського, був першим виконавцем багатьох його фортепіанних і симфонічних творів; популярність Рубінштейна відзначав у листах і Федір Достоєвський, підкреслюючи його внесок у «музичне російське виховання».

Як композитор Микола Рубінштейн писав небагато — переважно фортепіанні п’єси та романси. Раптово помер у Парижі 23 березня 1881 року від туберкульозу; Московська міська рада виділила кошти на перевезення тіла, по нього поїхав Антон Рубінштейн. Похорон у Москві зібрав майже все місто; церемонією розпоряджався 18-річний Костянтин Алексєєв (майбутній Станіславський). Спочатку його поховали в некрополі Данилового монастиря, а згодом перепоховали на Новодівичому кладовищі.

Після смерті музиканта видавництво Юргенсона випустило альбом із усіма його фортепіанними творами. Пам’яті Рубінштейна Чайковський присвятив Фортепіанне тріо «Пам’яті великого художника», а Сергій Танєєв — кантату «Іоанн Дамаскин»; йому також присвячено Другий концерт для фортепіано з оркестром і «Російське скерцо» Чайковського. До революції 1917 року в Москві проводилися «Рубінштейнівські обіди» на вшанування його пам’яті; його ім’ям названо дитячу школу мистецтв у Москві, де з 1999 року діє меморіальна кімната, а при Московській консерваторії існує музей його імені та проводилися міжнародні конкурси камерних ансамблів і струнних квартетів.

Connections

This figure has 1 connection in the art history graph.